Римантас СЛЮЖИНСКАС, профессор, доктор, старший научный сотрудник, Клайпедский университет, г. Клайпеда, Литва

В Литве существует ряд периодических научных изданий, в которых публикуются и этномузыковедческие труды. В докладе будут оговорены основные требования к зарубежным авторам для успешной технической подготовки публикуемых научных текстов.

Список изданий:
„Lietuvos Muzikologija“ (Академия музыки и театра Литвы, г. Вильнюс);
„Tradicija ir Dabartis / Tradition & Contemporarity“ (Академия искусств Клайпедского университета);
„Res Humanitariae“ (Факультет эдукологии и гуманитарных наук Клайпедского университета);
„Tautosakos darbai“ (Институт литовской литературы и фольклора, г. Вильнюс);
„Liaudies Kultūra“ (Центр народного творчества Литвы, г. Вильнюс);
„Kūrybos erdvės / Spaces of Creation“ (Шяуляйский университет), и др.

Языки. Кроме текстов на национальном литовском языке обычно принимаются статьи и на английском или русском языках. В редких случаях – на немецком и на польском языках.

Рецензирование. Во всех изданиях статьи должны сопровождаться двумя положительными рецензиями – рекомендациями, подписанными учёными с научной степенью или званием. Пригодность или не пригодность к печати коллегиально принимает редакционный совет издания.

Аннотации, ключевые слова. Статьям, подготовленным на любом языке, обязательно предшествует текст Аннотации и Ключевых слов на литовском и на английском языках. В конце статьи – Summary в объёме от 0,5 до 1 листа на английском языке. В статьях на английском языке Summary подаётся на литовском языке.

Обязательные составные части научной статьи. Название статьи на актуальном языке, имя и фамилия автора(-ов), представляемое им(-и) научное либо учебное учреждение, аннотация и ключевые слова на английском языке (на литовский их обычно переводят издатели), Вступление, структурированное изложение текста статьи, Выводы, Список использованной литературы, Summary на английском языке. При желании – Приложения. Во Вступлении должны быть указаны: методология, новизна, aктуальность, цель и главные задачи исследования.

Сведения об авторе. Отдельно подаются сведения об авторе (-ах) статьи – имя, фамилия, научная ступень и звание, полное название представляемой институции, должность в ней с указанием факультета, кафедры, лаборатории и т.п., полный почтовый адрес, телефон и адрес электронной почты.

Международное признание издания. Любое научное издание в Литве обязано иметь индекс ISBN или ISSN. Издания должны быть представлены в хотя бы одной Базе научных изданий мира или Европы. Индекс ”Scopus” не является исключительно обязательным.

Сноски. Сноски обычно даются как Footnotes или Endnotes. Формы указаний на источники литературы могут быть различными. Наиболее популярны – (Егоров 2005: 24-26); (15, с. 8) и т.п.

Список литературы. Нет унифицированной единой системы требований к списку литературы, включая электронные ресурсы, архивную информацию и т.п. Это надо рассматривать в требованиях к публикациям каждого отдельного издания.

Иллюстрации, фотографии, нотные примеры. Они принимаются в отдельных файлах хорошего качества. Печатаются в самом тексте либо в Приложениях в чёрно-белом цвете.

Авторские экземпляры. Каждое научное издание стремится к бесплатной передаче 1-го экземпляра всего издания автору научной статьи (публикации рецензий и обзоров научной жизни не учитываются). По возможностям – и по 1-ому экземпляру для библиотек представляемых учреждений авторов.

Публикации статей в интернете. В последнее время все научные статьи, кроме печати на бумаге, публикуются и в интернете. В печатном издании указываются ссылки на их адреса в интернете.

Платежи за публикацию. До настоящего времени все вышеупомянутые издания публиковали научные статьи бесплатно. Однако в связи с недостаточным государственным финансированием в будущем возможны и платные публикации. Требования к их рецензированию и решение о печати редакционной коллегией остаются неизменными, а цена предусматривается в рамках от 20 до 50 Евро приблизительно.

Многие остальные детали относительно требований к научным этномузыковедческим публикациям для зарубежных авторов будут оговорены и прокомментированы во время доклада.

(завантажити анотацію виступу)

Оксана КУЗЬМЕНКО, кандидат філологічних наук, старший науковий спів­ро­бітник, докторант Інституту народознавства НАН України, секретар Секції фольклористики Наукового товариства імені Шевченка, Інститут народознавства НАН України, м. Львів, Україна

У доповіді буде зроблено огляд збірників української неказкової прози ХХ – початку ХХI століття на історичну тематику. На основі їх зіставлення буде проаналізовано актуальні типи едиції фольклорних текстів різних жанрів (історичні перекази, легенди, воєнні меморати, автобіографічні оповідання-спогади), які ґрунтуються на відповідних методологічних засадах дослідників народної прози (Степана Мишанича, Олесі Бріциної – Інни Головахи-Хікс, Василя Сокола, Людмили Іваннікової, Євгена Луня, Івана Хланти та ін.).

Для порівняння із досвідом зарубіжної фольклористики буде залучено нові матеріали з польської та російської народознавчої науки (зокрема публікації текстів у науковому часописі «Живая старина» та збірнику «Proza folklorystyczna u progu XXI wieku. Materiały» Аґнєшки Пшибили-Думін (2013).

Важливим аспектом для обговорення стануть питання когерентності методів запису, фіксування, розшифрування та стилю публікацій текстів усних наративів, які відображають події Першої світової війни (1914–1918 роки), Голодомору (1932–1933 роки), Другої світової війни (досвід остарбайтерів) та насильницькі депортації українців (1945–1947 роки), для етнологів, усних істориків (В. Борисенко, І. Магрицька, Г. Грінченко) та фольклористів.

Опираючись на власний досвід підготовки фольклорного збірника прози («Фольклорна проза про січових стрільців», 2009), автор зупиниться на дискусійних теоретично-практичних моментах фольклорної текстології, які передбачають три головні етапи: 1) науковий запис та оцінка автентики тексту (проблема студентських записів); принципи та критерії делімітації тексту з потоку дискурсу, вибір форми скриптури; 2) жанрова атрибуція фольклорного твору; 3) підготовка та повнота довідкового апарату (паспортні дані, словники, покажчики основних мотивів та ключових слів (географічних назв, персонажів, концептів та ін.).

(завантажити анотацію виступу)

Соломія МАЗУР, магістр фольклористики, аспірантка Кафедри української фольклористики імені академіка Філарета Колесси, Львівський національний університет імені Івана Франка

Цифрові технології мають великий вплив на розвиток сучасної гуманітаристики. Різноаспектні цифрові розробки значно полегшують комунікацію між науковцями різних країн, надають доступ до результатів досліджень широкій громадськості, розширюють можливості впорядкування і репрезентації матеріалів. Світова наукова спільнота активно розвивається в напрямку цифрової гуманітаристики, успішно реалізовуючи міжнаціональні проекти, на зразок “The Alliance of Digital Humanities Organizations” чи “Web of Science”.

Серед українських гуманітаристів цифрові технології набувають щораз більшої популярності. Українці створюють власні оригінальні проекти (наприклад, Електронний архів українського фольклору (https://folklore-archive.org.ua/) Львівського національного університету імені Івана Франка), організовують конференційні заходи (“Електронний облік: система впорядкування інформації та реєстрації елементів нематеріальної культурної спадщини” у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, 2016 р.), беруть участь у міжнародних проектах (“Мультимедійні та цифрові технології у збиранні, збереженні та вивченні фольклору”, 2012 р.), включають цифрові технології у навчальний процес і методологію науково-дослідної роботи (організація фольклористичних експедиційних досліджень на Кафедрі української фольклористики ЛНУ імені Івана Франка) та ін.

“Покажчик мотивем і мотивів української повстанської пісенності” (далі – “Покажчик…”), який є частиною дисертаційного проекту доповідачки, – ще один приклад практичного застосування цифрових технологій у фольклористиці. Джерельною базою повстанських пісень, окрім друкованих збірників, є Фольклорний архів Кафедри української фольклористики ЛНУ імені Івана Франка, де містяться сотні зразків повстанського репертуару, записаних переважно під час експедицій Кафедри упродовж останніх десяти років. Частина цих матеріалів сьогодні вже доступна на інтернет-сторінці Електронного архіву українського фольклору (ЕАУФ, https://folklore-archive.org.ua/). Важливо звернути увагу на різноаспектність документування твору в ЕАУФ, де, окрім тексту, подано аудіозапис сеансу з широкою контекстною інформацією, фотографії – що збільшує ракурс для аналізу повстанської пісенності, дає змогу перевірити достовірність транскрибування, відтворити матеріал для презентації, відстежити територіальну поширеність певних типів пісень, зауважити індивідуальні особливості репрезентантів повстанської творчості тощо (варто наголосити, що пошук матеріалів на сайті ЕАУФ розробники – Андрій Вовчак і Роман Сулим – вже класифікували за базовими критеріями).

Для роботи над “Покажчиком…” використовуємо комп’ютерні програми Microsoft Office Word і Microsoft Office Excel – що також є прикладом використання цифрових технологій. У програмі Microsoft Office Word створено власне сам “Покажчик…” у вигляді 5-компонентної таблиці:

“Каталог повстанської пісні” як паспортизацію кожного окремого твору формулюємо в програмі Microsoft Office Excel. Інформацію про кожен пісенний текст охарактеризовано за 16 пунктами, до прикладу: “інципіт пісні”, “жанр (народне визначення)”, “населений пункт”, “респондент”, “рік народження”, “знаходження тексту (архівний шифр)”, “сюжет примітки у сеансі”, “якість аудіо” – це робочі назви колонок для класифікації матеріалу, що знадобиться при подальшому аналізі повстанської пісенності (при цьому варто зауважити, що на будь-якому етапі роботи до класифікації можна додавати нові чи видаляти непродуктивні колонки). Тож лише з допомогою фільтру Microsoft Office Excel за мить можна буде зіставити давніші фіксації повстанських творів (із друкованих джерел, оприлюднених збірників або доступних записів в інших архівах) і сучасні експедиційні записи; побачити інформацію про вікову статистику респондентів; дізнатися, яку назву дають носії традиції цим повстанським творам. Очевидно, що така робота із паперовими носіями була б значно ускладненою, сповільненою і навіть близько не такою наочною.

Цифрова гуманітаристика вже сьогодні є невід’ємною частиною сучасного наукового світу із швидкими темпами розвитку, і вимагає від науковців встигати за цими темпами. “Покажчик…” є електронним ресурсом, який може бути корисним для поглибленого вивчення повстанського фольклору, опрацювання інших уснословесних жанрів, розширення репрезентації мотивної бази українського фольклору чи зіставлення міжетнічних традицій. Результати, отримані під час роботи над “Покажчиком…”, після його остаточного оформлення, можуть стати частиною систематизаційно-пошукової рубрики “Мотиви” в ЕАУФ, яка була побудована на основі “Покажчика мотифем і мотивів української соціально-побутової лірики” Оксани Кузьменко. Засновники ЕАУФ мають амбітний задум представити на сайті систематизаційно-пошуковий інструментарій для аналізу змістової палітри усіх жанрів українського фольклору.

Тож можна зробити висновок, що цифрова гуманітиристика сьогодні активно розвивається у світовій та українській науковій спільноті. На прикладі роботи із “Покажчиком мотивем і мотивів української повстанської пісенності” ще раз підтвердилась незамінна роль цифрових технологій для оперування даними, інформаційного доступу та збереження напрацювань.

(завантажити анотацію виступу)

Юрій РИБАК, кандидат мистецтвознавства, доцент, завідувач Кафедри музичного фольклору Рівненського державного гуманітарного університету, м. Рівне, Україна

Із часу заснування у 1979 році Кафедри фольклору та народного співу (із 1997-го року – Кафедри музичного фольклору) пріоритетним завданням на ній була підготовка фахівців клубно-дозвіллєвої сфери – виконавців народної музики та керівників фольклорних ансамблів. Протягом останніх 20 років, унаслідок впровадження споріднених із Львівською музичною академією навчальних планів, стало можливим готувати ще й дослідників пісенного та інструментального фольклору. Відтоді студенти значно активніше почали нагромаджувати фольклорні матеріали в індивідуальних експедиціях, завдяки чому формується достатній джерельний ресурс для їхнього навчання і творчої практики. Зокрема, експедиційні записи під час навчального процесу підлягають систематизації, транскрибуванню, аналізу, а згодом виконуються самими ж студентами як у стінах Кафедри, так і на різноманітних мистецьких заходах (концертних і фестивально-конкурсних) поза її межами.

Згідно з новими навчальними планами кожен зі студентів готує бакалаврську роботу (раніше – курсову), яка представляє собою фольклорний збірник на рівні окремого села (рідше кількох сіл) чи з репертуару кращих виконавців. У типовому плані таких робіт, також перейнятому від львівських колег-етномузикологів, має бути відображено наступне: географічно-історична довідка про місцевість (або ж біографія і творчий портрет виконавця), етнографічний рік (стисла характеристика усіх обрядодійств протягом календарного року, а також свят родинного циклу), музичні твори (30 – для вокалістів, 15–20 – для інструменталістів). У додатках міститься аналіз творів, світлини та мапа місцевості. Увесь цей матеріал (у тому числі ноти) належить набрати в комп’ютерному вигляді самим студентам, у чому їм активно сприяють викладачі кафедри, головно під час індивідуальних занять із дисципліни музично-етнографічна транскрипція.

Такі випускні роботи вже фактично відповідають структурі невеличкого фольклорного збірника, а тому з часом на кафедрі виникла ідея видання кращих бакалаврських у формі книги, у чому активно сприяв, зокрема безоплатно макетував матеріал і на всіх етапах координував видавничий процес Юрій Рибак. Щоправда, для цього студенти повинні були збільшити кількість публікованих творів, а головне – знайти можливість фінансування друку.

Відлік студентських фольклорних збірників випускників Кафедри розпочинається із 1998-го року, коли випускниця заочного відділу Зінаїда Король, щоправда поза межами Кафедри, підготувала машинописне видання “Костопільське весілля”. Перший кафедральний збірник, що відповідає вище зазначеним стандартам, було підготовано 2003 року студенткою Тетяною Гнатюк на основі матеріалів рідного села. Книгу “Пісні села Погоріловка” профінансував уродженець цього ж села – тодішній депутат Верховної ради України, а згодом губернатор Рівненщини – Василь Червоній. Збірник вийшов досить великим накладом у 1 тис. примірників, а прорецензувала її відомий київський етномузиколог Ірина Клименко. Згодом наклад збірників не перевищував сотні примірників, фінансування ж забезпечували переважно самі студенти. Не завжди вдавалося видати книгу на момент завершення навчання, а тому деякі випускники робили це вже в процесі професійної діяльності.

У підсумку, станом на 2017 рік, вийшло 11 фольклорних збірників. Більшість із них висвітлює пісенну культуру певного села, зазвичай Рівненської області: Погоріловка Березнівського р-ну, Здовбиця Здолбунівського р-ну, Мидськ Костопільського р-ну, Стовпець Дубнівського р-ну, Забороль Рівненського р-ну, Мошків Млинівського р-ну. Один із збірників стосується села Хижня Черкаської області, один – творчості видатної співачки Ганни Куришко. Три книги висвітлюють пісенні жанри – весілля, гаївки, а також особливості виконавства.

(завантажити анотацію виступу)