Інститут франкознавства

  • Про підрозділ
  • Співробітники

Історія інституту

Інститут франкознавства Львівського національного університету імені Івана Франка бере початок від Кабінету франкознавства, який було засновано 1954 року. Ідея його створення належала академікові Михайлові Вознякові, її втілив у життя тодішній ректор професор Євген Лазаренко.

Першим завідувачем Кабінету франкознавства став кандидат філологічних наук Ярослав Шуст, завдяки старанням якого в Інституті сформовано унікальну бібліотеку. У фондах книгозбірні й досі зберігаються раритетні прижиттєві видання Івана Франка. Ентузіастами франкознавчих студій були наступники Ярослава Шуста – Михайло Косів, Ангелина Кабайда, Богдан Леськів. Кабінет здійснював велику наукову роботу, поступово утверджувався як всеукраїнський координаційний центр франкознавства.

Протягом 1956–1969 років проходили щорічні наукові франківські конференції, регулярно виходив збірник “Іван Франко. Статті і матеріали”. Міжнародний симпозіум 1986 року “Іван Франко і світова культура” відбувався за активної участі  університетського франкознавчого осередку.

1988 року на базі Кабінету франкознавства утворено Інститут франкознавства. Його очолив відомий учений – професор Іван Денисюк, який перебував на посаді директора Інституту до 1996 року. Під його керівництвом Інститут запрацював ще інтенсивніше, було реалізовано декілька ґрунтовних наукових проектів, кардинально змінено формат щорічного франкознавчого збірника. Успішне завершення бюджетних тем (“Дослідження національних, загальнолюдських та інтернаціональних проблем на прикладі вивчення наукової і художньої спадщини Івана Франка”, “Франкова концепція національної літератури”, “Актуальні проблеми франкознавства на матеріалі наукової та художньої спадщини письменника”, “Іван Франко і літературний процес ХІХ – початку ХХ століття”, “Літературознавчі концепції Івана Франка і сучасні проблеми теорії та методології літератури”) засвідчило ефективну планомірну роботу Інституту франкознавства.

Від 1997 до 2005 року Інститут очолювала авторитетний франкознавець Лариса Бондар (кандидат філологічних наук, доцент). У цей період розпочато систематичну роботу наукового семінару Інституту франкознавства “Перехресні стежки”, відновлено щорічні наукові франківські конференції, котрі набули всеукраїнського резонансу.

Упродовж 2006–2007 років знову керував Інститутом Іван Денисюк. Професор особливо активно долучився до проведення 150-річного ювілею від дня народження Івана Франка. Багатолітній директор установи, насамперед прикладом власного чину підштовхував колег і всіх, хто перебував і перебуває у “гравітаційному полі” Франкового універсуму, до інтенсифікації наукової праці. Концептуальними студіями, конструктивними ідеями професор Денисюк окреслив чимало перспективних напрямів франкознавчих досліджень. При визначенні пріоритетних векторів наукових франкознавчих студій колектив Інституту першочергово керувався потребою охопити основні ділянки “огрому” Франкового труду, враховуючи при цьому попередні здобутки, кадровий потенціал Інституту, реагуючи на виклики часу.

У 2008 році директором Інституту франкознавства став Святослав Пилипчук. Сьогодні в Інституті працюють авторитетні науковці Ярослава Мельник, Микола Легкий, Ігор Гунчик.

Серед найрезонансніших наукових форумів, які організував та успішно провів Інститут, варто відзначити такі: “Академік Михайло Возняк і розвиток української національної культури” (1990); “Іван Франко і національне відродження” (1991); “Академік Василь Щурат – письменник і вчений” (1996). У 1997–1999 роках проведено наукові конференції під загальною назвою: “Іван Франко: погляд через століття”; “Твоїм будущим душу я тривожу…” (До 100-річчя від часу написання поеми “Мойсей”) (2005); “Із секретів творчості Івана Франка: інтерпретація Франкового тексту” (2007); “Твоєму генію мій скромний дар…” (До сторіччя видання Шевченкового “Кобзаря” за редакцією Івана Франка) (2008). Епохальними для Інституту франкознавства, як і для усієї академічної спільноти, стали міжнародні наукові конґреси “Іван Франко – письменник, мислитель, громадянин” (1996) та “Іван Франко: дух, наука, думка, воля” (2006).

У березні 2004 року Інститут святкував своє 50-річчя. Проведено конференцію, видано спогади і матеріали до історії Інституту франкознавства. У грудні 2004 року урочисто відзначено 80-літній ювілей професора Івана Денисюка. На пошану ювіляра видано два збірники “З його духа печаттю”, опубліковано том його франкознавчих праць “Невичерпність атома”, яким започатковано серію “Франкознавчі студії”. У цій серії вийшли праці Омеляна Огоновського, Василя Сімовича, Якима Яреми.

Найсоліднішими науковими публікаціями, до яких причетний Інститут, є збірники матеріалів міжнародної конференції “Іван Франко – письменник, мислитель, громадянин” (1998) та міжнародного наукового конґресу “Іван Франко: дух, наука, думка, воля” (2008), тритомник (у чотирьох книгах) Івана Денисюка “Літературознавчі та фольклористичні праці”, перевидання п’ятитомника Івана Франка “Апокрифи і легенди з українських рукописів” (передмова Ярослави Мельник) та Франкового шестикнижжя “Галицько-руські народні приповідки” (упорядкування та передмова Святослава Пилипчука). Побачили світ також монографії: Тараса Пастуха “Романи Івана Франка” (1998), Ярослави Мельник “З останнього десятиліття Івана Франка” (1999), Василя Ніньовського “Поетичні форми Івана Франка” (2000), Володимира Микитюка “Іван Франко та Омелян Огоновський: мовчання і діалог” (2000), Романа Голода “Натуралізм у творчості Івана Франка. До питання про особливості творчого методу Каменяра” (2001), Михайла Нечиталюка “Честь праці!: Академік Михайло Возняк у спогадах і публікаціях” (2001), К. Гриньків та Богдана Завадки “Місія папи Климента очима Івана Франка”  (2001), Андрія Скоця “Поеми Івана Франка” (2002), Лариси Бондар “Під знаком хреста: франкознавчі студії” (2008); Святослава Пилипчука “Галицько-руські народні приповідки”: пареміологічно-пареміографічна концепція Івана Франка” (2008); Збірники тез “Академік Михайло Возняк і розвиток української національної культури” (1991), “Іван Франко і національне відродження” (1992), “Тези доповідей XV щорічної наукової франківської конференції” (2001), “Тези доповідей XVІ щорічної наукової конференції, присвяченої 145-річчю від дня народження Івана Франка” (2002), “Тези доповідей XVІІ, XVІІІ, ХІХ франківських щорічних наукових конференцій (2007), словопокажчик “Лексика поетичних творів Івана Франка” (1984), бібліографічний покажчик “Іван Денисюк” (2001); альманах літературної студії “Франкова кузня” – “Пролог” (2003) (роботу літстудії після тривалої перерви відновлено в 2002 році; нею керує відомий письменник, кандидат філологічних наук Ігор Павлюк).

Науковими виданнями Інституту франкознавства: 1. Збірник наукових праць “Українське літературознавство” (Іван Франко. Статті і матеріали). 2. Вісник Львівського університету. Серія франкознавство.

Інститут франкознавства Львівського національного університету імені Івана Франка координує зусилля представників франкознавчої науки в Україні. Налагоджено тісну співпрацю з Львівським відділенням Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України, Дрогобицьким педагогічним університетом імені Івана Франка, Інститутом народознавства НАН України, Київським національним університетом імені Т. Шевченка та іншими науковими центрами.

Розвиток філологічної науки у нашій країні спонукає знову й знову задумуватись над еволюцією франкознавчої думки і визначити стратегії подальших досліджень у цій царині. Настав час висвітлити велегранну й монументальну постать справжнього, несфальшованого і неокраденого, Івана Франка – письменника з власною філософською та мистецькою системою, котрий сказав своє оригінальне слово у фольклористиці, літературознавстві, політекономії, історії, шкільництві, а був ще й політиком, суспільним діячем, журналістом і видавцем, передусім же – керманичем літературного руху. Нині накреслюється тенденція до універсалізації франкознавства: воно намагається стати адекватним універсалізмові письменника. Помноження аспектів дослідження, приплив нових франкознавчих кадрів вимагає розширення й популяризації творчого доробку ученого. Ретельного вивчення вимагають першоджерельні матеріали, до яких належать твори письменника, його численні наукові праці у всій їх сукупності та дотичні до його особи документи – листи, мемуари, рецензії та ін.

Про Львівську франкознавчу школу докладніше дивись:

Іван Денисюк. Франкознавство у Львівському університеті.
Іван Денисюк. Франкознавство: здобутки, втрати, перспективи.
Микола Легкий, Святослав Пилипчук. З останнього десятиліття франкознавства у Львівському університеті

Співробітники

завідувач (сумісник)БУДНИЙ Васильзавідувач (сумісник)