Пам’ятати, щоб жити

25.11.2018 | 14:58

22 листопада 2018 року у Франковому університеті відбулася презентація особливої книги, присвяченої Гнату Хоткевичу та його родині. «Там, де не колеться трава» – спогади Галини Хоткевич – наймолодшої доньки талановитого письменника, літературознавця, фольклориста, мистецтвознавця, композитора, скрипаля, віртуозного бандуриста, диригента, історика, педагога, етнографа, видавця, театрального та громадського діяча, які зібрала й систематизувала відома в Україні й у світі писанкарка, мистецтвознавець, етнокулінарка, видавець Віра Манько.

Надзвичайно цікава, ілюстрована яскравими, живими згадками розповідь упорядниці книги про приятельку Галину Хоткевич допомогла усім присутнім не тільки уявити поставу, манеру висловлюватися Хоткевичівни, а й усвідомити силу духу жінки, загартованої численними життєвими випробуваннями, втратами найрідніших людей; відчути її жертовне й сповнене любов’ю до рідної землі й людей серце. «Попри всі складні життєві обставини, ця жінка зуміла у час суцільних українських геноцидів зберегти в собі Україну, жити Україною і не пафосною, теплою родинною пам’яттю про матір, брата та особливо батька» (з книги «Там, де не колеться трава» – «Від упорядника»).

Віра Манько розповіла про знайомство з Галиною Хоткевич на писанкарському з’їзді у 2002 році, про її приїзди з Франції до України, зустрічі у Львові, про намагання віднайти брата Богдана і спілкування з родиною Михайла Гориня, про інші, описані й не описані на сторінках книги епізоди життя доньки Гната Хоткевича.

Враженнями про книгу поділився літературознавець Ростислав Чопик .– «За останні роки – це найкраще видання, присвячене знаковій постаті в історії України» – зауважив доцент Кафедри української літератури імені академіка Михайла Возняка, а також розповів про недавнє виїзне засідання хоткевичезнавчої конференції у с. Красноїлля, де існує Народний музей Гуцульського театру Гната Хоткевича, а ще – про вшанування пам’яті письменника у Криворівні – відкриття й освячення меморіальної таблиці на домі, в якому жив у 1906–1912 роках Гнат Хоткевич і написав там повість «Камінна душа».

До бесіди про людину-універсум долучилася й знана дослідниця музичної спадщини Гната Хоткевича, доктор мистецтвознавства, професор кафедри музичної фольклористики Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка, авторка монографії «Гнат Хоткевич – музикант» – Надія Супрун: «Будучи європейським освіченим інтелігентом і водночас чудовим знавцем традиційної народної культури, Хоткевич зумів у ній побачити величезне джерело творчого і наукового натхнення. Його, може, одного з перших (в усякому разі за декілька років до загальновизнаних першовідкривачів Бели Бартока і Золтана Кодая) глибоко зацікавила не просто стихійна масова музична творчість, а свідома професійна діяльність народних художників-індивідів, творців і носіїв професійного мистецтва усної традиції. Його власні музикознавчі, фольклористичні та соціологічні дослідження народних кобзарів-професіоналів випередили класичні роботи Климента Квітки та Філарета Колесси» (з книги Надії Супрун).

А відчути глибинне джерело натхнення Гната Хоткевича допомогли присутнім носії давньої кобзарсько-бандурно-лірницької виконавської традиції – українські співці-інструменталісти з Львівського лірницького цеху (керівник – Михайло Хай), а також з Києва. До речі, саме у Львові у 1909 році побачив світ перший підручник Гната Хоткевича гри на бандурі. У добірному й надзвичайно смаковитому концерті звучали народні думи, псальми, історичні, жартівливі пісні у супроводі кобзи Вересая Андрія Сілецького, бандур Миколи Товкайла (з Києва), Павла Моргонюка, а також Назара Черкеса, лір Михайла Хая, Тараса Дороцького, Лайоша Молнара, Гордія Старуха. У представленнях виконавців і в коментарях до творів Михайло Хай звернув увагу присутніх і на специфіку давньої старцівської співаної традиції, і на особливий духовний стан самих виконавців, яких колись називали панотцями, і на потребу глибшого розуміння автентики культури задля збереження давнини, не зруйнованої цивілізаційними змінами.

Запорукою збереження минулого, а ще продовженням життя є пам’ять. Зберегти пам’ять про Гната Хоткевича та його родину, й мати можливість продовжити величну місію працювати задля й в ім’я рідної землі допомагає презентована книга: «Хоткевич залишив по собі близько 300 літературних творів, 400 музичних, організував народні хори, театри, інструментальні колективи у різних частинах України. Він не лише складав твори, але й створював культурне життя громади навколо себе, заражав людей мистецтвом. Ми ще не дійшли уповні до усвідомлення внеску Хоткевича – прозаїка, драматурга, критика і літературознавця, мистецтвознавця, композитора, скрипаля і віртуозного бандуриста, диригента, історика, педагога, етнографа, видавця, театрального та громадського діяча – в український мистецький поступ, не цілком оцінили новаторство і широту засягу його проектів; але той шляхетний чин, який він зробив, можна, по-сучасному, назвати подиву гідним культурним волонтерством – подвижницьким житям-діяльністю задля розбудови в умовах антиукраїнської політики російсько-більшовицької імперії українського культурного простору».

Ірина Кметь