«Парадокс японізму»: лекція проф. Кьоко Нумано з Токійського університету іноземних мов

30.03.2016 | 20:41

Нумано_1_Афіша21 березня 2016 року

в Інституті франкознавства Львівського національного університету імені Івана Франка відбулася зустріч викладачів і студентів філологічного факультету з японськими науковцями з Токійського університету іноземних мов. Ця зустріч була організована кафедрою теорії літератури та порівняльного літературознавством спільно з кафедрою російської філології, а також кафедрою сходознавства імені проф. Ярослава Дашкевича. Модератором цієї зустрічі був Тарас Лучук, доцент кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства (дещо незвично писати про себе у третій особі, але інформаційний допис передбачає такий формат).

Головною подією стала доповідь проф. Кьоко Нумано на тему «Парадокс японізму: кімоно в російській культурі початку ХХ століття». Кьоко Нумано – одна з найвідоміших японських перекладачів російської літератури, переклала романи й повісті Івана Тургенєва, Булата Окуджави, Бориса Акуніна та інших російських письменників – як класиків, так і сучасників. Зараз працює в Інституті глобальних студій згаданого Токійського університету іноземних мов, а на початку своєї наукової кар’єри викладала японську мову в університетах США та Польщі (відповідно – Гарвардському та Варшавському).

Нумано_2У своїй доповіді, яка по суті була відкритою лекцією, проф. Кьоко Нумано говорила про вплив Орієнту на культуру Європи, одним із парадоксальних виявів якого наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття стала мода на кімоно. Ця мода значною мірою, на справедливу думку проф. Нумано, була зумовлена європейським турне японської танцівниці Сада-якко, а також діяльністю французького модельєра одягу Поля Пуаре, який створив пальто-кімоно, що стало революційною сенсацією у світі моди. У російській культурі, як показала проф. Нумано, ця європейська мода на «японське» знайшла своє відображення у двох площинах: по-перше, в образотворчому мистецтві, по-друге, в літературі. Серед російських митців, які виявили зацікавлення до японської тематики, були Василій Варещагін і Леон Бакст, а також модельєр одягу Надія Ламанова. Серед російських письменників – Федор Сологуб і Андрєй Бєлий.

Нумано_3Після доповіді було жваве обговорення, яке (як на диво) розпочали студенти-першокурсники, що приємно здивувало усіх присутніх. Найперше були питання про побутову культуру японців, пов’язану з кімоно, а згодом – про кімоно в літературі. Зокрема, доцент кафедри російської філології Інна Гажева звернула увагу на те, що одна з героїнь роману Андрєя Бєлого «Петербурґ» одягнена саме в рожеве кімоно, й поцікавилася, чи кімоно такого кольору – традиційне для японської культури, чи це просто «вигадка» російського письменника, його сприйняття екзотичного вбрання. Справді, японське кімоно може бути рожевим, відповіла Кьоко Нумано, може бути різних кольорів, навіть різнокольоровим і барвистим (наприклад, із квітковим орнаментом, як на картині Верещагіна «Японка»), але колір має певну символіку: в рожеве кімого зазвичай вбиралися молоді й незаміжні дівчата (як і героїня «Петербурґа»), а в кімоно, скажімо, фіолетового кольору могла вдягнутися тільки жінка поважного віку, до того ж тільки під час певного ритуального дійства.

Нумано_7Як доповнення до доповіді проф. Нумано був короткий виступ доцента кафедри російської філології Надії Ігнатів, яка вказала на той факт, що у 20-х роках ХХ століття особливий інтерес до японських традицій засвідчив російський письменник Борис Пільняк, у творчому доробку якого є низка творів, присвячених японській тематиці. Було згадано два його оповідання – «Корені японського сонця» та «Оповідання про те, як пишуться оповідання». У доповіді ім’я Пільняка не прозвучало, але його творчість була об’єктом іншого дослідження Кьоко Нумано – «Пільняк і Японія». Це, звісно, виходить за межі презентованої доповіді: японська тематика в Пільняка не пов’язана з кімоно, однак заторкує міжкультурні зв’язки, а також дає можливість досліджувати й осмислювати проблеми психології творчості.

Модератор зустрічі Тарас Лучук, як компаративіст і семіотик культури, зауважив, що «парадокс японізму», який висвітлила у своїй доповіді проф. Нумано, можна поширити й на культуру українську. Зокрема, це має стосунок до образотворчого мистецтва. Якщо в доповіді було проілюстровано вплив графіки Хокусая на малярську стилістику Івана Білібіна (картина якого «Бочка по морю пливе» є ніби реплікою Хокусаєвої «Хвилі в Канаґаві»), то цей вплив, очевидно, відчутний і у малярських працях учнів Білібіна, найвідомішим із яких був український графік Георгій Нарбут (вплив учителя, а отже, й Хокусая особливо помітний у його ранній творчості, ще коли він перебував у Санкт-Петербурзі). Кьоко Нумано відповіла, що пошуки за «японськими слідами» в Нарбута можуть стати наступною темою її дослідження.

Нумано_5На зустрічі були присутні ще два гості з Японії: доцент Ізумі Маеда, яка працює в Токійському університеті іноземних мов (в Інституті глобальних студій), а також аспірант цього інституту – Масакі Хара. Якщо Ізумі Маеда – спеціаліст з російської літератури, досліджує творчість Марини Цвєтаєвої, перекладає (як і Кьоко Нумано) твори російських письменників, то її аспірант Масакі Хара проводить літературознавчі й культурологічні студії на матеріалі української літератури (це поки що не зовсім звично для японської славістики). Саме з цією метою він вивчає у Львові українську мову й вільно спілкується нею. Отож, є надія, що в контексті японської славістики буде присутня також україністика.

Викладачі і студенти, які прийшли на доповідь про парадокс японізму, висловили побажання, щоб такі зустрічі відбувалися й надалі – систематично й частіше.

Тарас Лучук

Світлини Ольги Лучук і Масакі Хара