Свято Франкової поезії

09.06.2018 | 08:56

У ці дні, коли у Львові і по всій Україні відбувається чимало заходів, присвячених пам’яті національного Ґенія, Львівський університет вшанував свого великого Патрона академією «Якби ти знав, як много важить слово…» – 4 червня у Дзеркальній залі звучали Франкові строфи українською та в перекладі іншими мовами.

Розпочалося свято могутніми терцинами прологу до поеми «Мойсей», які зворушені учасники Академії слухали стоячи.

Чудову традицію читання Каменяревої поезії започаткувала багато літ тому завідувач кафедри перекладознавства та контрастивної лінгвістики ім. Григорія Кочура професор Роксолана Зорівчак. У своєму виступі Роксолана Петрівна зазначила: «Сьогодні ми зібралися для того, аби запричащатися Франковим словом у дні його пам’яті». Франкове слово, як і Шевченкове, підтримувало націю в часи найтяжчих випробувань. І сьогодні його пророчі ідеї відлунюють у серцях українців, а перекладачі за кордоном інтерпретують різними мовами творчість національного генія світової слави.

Професор Андрій СОДОМОРА розмірковував про глибинні інтертексти, якими образне слова Івана Франка пов’язане з духовною творчістю рідного народу і світової культури. Згідно з концепцією Андрія Олександровича, Франкова творчість поєднала порив і тяглість, цебто життєдайний зв’язок з традицією материнської культури і її сміливе оновлення як оригінальними, так і творчо засвоєними елементами світової культури. Свої тези дослідник майстерно проілюстрував на прикладі багатьох творів, зокрема поезії «Земле моя, всеплодющая мати…», побудованій на антеївському мотиві, і поетичній формулі «Я син народа, що вгору йде», в якій поет не вирізняє себе з-поміж інших, але веде громаду вперед. Як відомо, І. Франко читав селянам «Одіссею» в перекладі Петра Ніщинського. Цей переклад є зразком самобутньої української мови, його варто перевидати, аби на втрачався зв’язок нашого сучасника з питомими джерелами рідного слова.

Поет і перекладач Юрій САДЛОВСЬКИЙ, який самовіддано і плідно працює в царині українсько-латвійських культурних взаємин, щороку бере участь у Франківській академії. Разом з Мар’яною ВЕНТЦЕК вони декламували поезію «Гнів – се огонь…» в оригіналі та латиською мовою.

З вітальним словом виступив декан філологічного факультету професор Святослав ПИЛИПЧУК. Прикметно, що активну участь у щорічному вшануванні пам’яті Івана Франка бере студентська молодь, читаючи його вірші різними мовами, сказав він. Справді, Каменяр належить Україні і всьому світу. Свого часу в листі до Агатангела Кримського Франко, який цікавився східною культурою, зронив фразу «Шкода, що я не орієнталіст», а сьогодні в Інституті франкознавства відбулася презентація перекладу ліричної збірки «Зів’яле листя» арабською мовою.

Директор Інституту франкознавства Василь БУДНИЙ підтвердив, що після ювілейного 2016 року помітно зросла за межами України зацікавленість Франковою творчістю. Скажімо, нещодавно в Університеті відбулися презентації творів Івана Франка в перекладі англійською, німецькою, іспанською, грузинською, польською, есперанто… Світ віддячує геніальному українцеві, який володів близько півтора десятками мов, свої твори писав шістьома мовами, а перекладав письменників з усіх п’ятьох континентів – Європи, Азії, Африки, Америки та Австралії.

Крім збирання та вивчення національного фольклору, Іван Франко невтомно популяризував народну творчість за кордоном, зокрема в Австрії та Німеччині. У виступі викладача кафедри міжкультурної комунікації та перекладу Оксани МОЛЬДЕРФ йшлося про різноаспектну проблематику Франкових перекладів українських народних пісень німецькою мовою.

На академії промовляли лікар-дерматолог і чудовий декламатор Андрій ХОМИК, професор Лариса БОНДАР, поетеса Лідія ЙОЛТУХОВСЬКА-СКОРОПИС, яка цьогоріч видала поетичну збірку «Нації Пролог», присвячену Каменяреві.

Студенти, викладачі і гості нашого університету декламували поезію Франка рідною та іншими мовами, звучали пісні на його слова, а на екрані демонстрували цікаве тематичне відео.

Висловитися змогли всі охочі. Свято Франкової поезії надихнуло його учасників піднесеним настроєм.

Василь Будний