“Старе і нове” в гуцульській колядковій традиції

Марія ЛУЦЮК, аспірантка Кафедри української фольклористики імені академіка Філарета Колесси
Дата проведення: 2017.03.07 о 15:00 год. в Кафедра української фольклористики імені академіка Філарета Колесси. Львівський національний університет імені Івана Франка. вул. Університетська, 1, ауд. 345 (Головний корпус Університету)

Марія ЛУЦЮК

магістр фольклористики, аспірантка Кафедри української фольклористики імені академіка Філарета Колесси, Львівський національний університет імені Івана Франка

 

 

 


Із ХІХ століття коляди та колядки цікавили дослідників народної творчості. Цей архаїчний жанр усної словесності неодноразово ставав предметом ґрунтовних наукових студій. Зимовий цикл календарно-обрядової поезії різноаспектно досліджували Олександр Потебня, Олена Пчілка, Володимир Гнатюк, Іван Франко, Микола Сумцов, Михайло Грушевський, Філарет Колесса, Костянтин Білецький, Степан Килимник, Олексій Дей та інші знані фольклористи.

До унікальних явищ українського фольклору, яке тривалий час залишалося поза увагою уснословеснознавців, належить гуцульська коляда. Вивчення цього своєрідного пласту народної пісенності почалося досить пізно. Лише наприкінці ХІХ століття було отримано цінні записи різдвяних пісень із Гуцульщини. Науковці одразу ж визнали архаїчність та самобутність цих матеріалів. Відтак, з’явилися перші спеціальні наукові праці про колядки та коляди з гуцульського краю, зразки жанру було уведено до наукових збірників. Серед «увертюрних» аналітичних спроб оцінки зазначеного фольклорного феномена варто відзначити праці Івана Вагилевича та Володимира Шухевича. Все ж найціннішими стали записи з серйозним пояснювальним коментарем, які передав Петро Шекерик-Доників Володимиру Гнатюку. Ці матеріали стали одним із основних джерел наповнення Гнатюкового двотомного корпусу «Колядки і щедрівки» (1914).

Попри виразний архаїзм, колядковий репертуар гуцулів поступово трансформується, оновлюється. В «оновленні» різдвяних пісенних традицій гуцулів важливу роль відіграло запровадження християнства. Внаслідок посилення впливу церковної влади на культурне життя сільських громад первісна колядкова парадигма зазнала численних змін. Зокрема відбулися пертурбації в ідейно-тематичному наповненні та функціональному навантаженні. Змін зазнала і структура колядницької громади: з’явився представник церкви – «вибірця». Важливі відомості про систематичні спроби християнізації «старосвітських» коляд подав Петро Шекерик-Доників у книзі «Рік у віруваннях гуцулів».

АКТУАЛЬНІСТЬ. Процес наукового осмислення фольклору Гуцульщини «розривається» на два періоди «до» і «після» радянської влади. Серйозне втручання тоталітарного режиму в процес природного розвитку усної словесності, її фактична заборона унеможливлювали повноцінне опрацювання «народного добра». Із утвердженням незалежної України розпочато активне відродження старої традицій. На жаль, тривалий час напівзабуття вніс певні корективи. Нові умови побутування, передусім втрата колишньої «замкнутості», нові історичні реалії суттєво вплинули на формально-змістові параметри різдвяної пісенності. Поряд із давньою найбільш стійкою ритмомелодикою колядок, текстовий компонент та внутрішнє позаобрядове наповнення змінюється: з’являються нові твори, змінюються «старі» тексти. У селі Криворівні протягом останніх десятиліть увійшли в обіг «колєди», які склали місцеві жительки: Параска Плитка-Горицвіт та Теодозія Плитка-Сорохан. Створені порівняно недавно, зараз вони активно функціонують не тільки у Криворівні, а й у сусідніх селах. Після Революції Гідності та із початком воєнних дій в Україні «береза» Василь Зеленчук склав нові «умерлі´ колєди». Процес «вживлення» нових творів у традиційну структуру відбувається доволі швидко, інколи триває 2–3 роки. Зміна поколінь в «партіях», прихід молодих колядників сприяє фольклоризації цих зразків.

Тексти коляд, їх виконання, всі контекстні деталі та їх зміна є результатом історичних, тривалих внутрішньосуспільних, психологічних процесів і змін.

Незважаючи на доволі ґрунтовне опрацювання колядок та їх різновидів, в сучасній фольклористиці немає комплексного дослідження цього жанру. Найповнішим сучасним дослідженням є етнографічно-фольклористична монографія польської дослідниці Юстини Частки-Клапіти «Колядування на Гуцульщині» (Justyna Cząstka-Kłapyta. Kolędowanie na Huculszczyźnie. Kraków 2014).

Нові дослідження колядок, як і фольклору загалом, потребують оновлених методів, нового погляду, які враховували б різнорівневі зміни у традиції.