Літературна критика шістдесятників. Шістдесятництво: ідейно-естетичний феномен

Тип: На вибір студента

Кафедра: української літератури імені академіка михайла возняка

Навчальний план

СеместрКредитиЗвітність
74Залік

Лекції

СеместрК-сть годинЛекторГрупа(и)
730професор Салига Т. Ю.ФЛу-41, ФЛу-42, ФЛу-43, ФЛу-44, ФЛо-41

Опис курсу

Мета:

  • Комплексно представити феномен літературного критика як співавтора, без якого мистецтво лишається «річчю в собі».
  • Подати арґументи і факти, що літературна критика є не лише наукою, а й мистецтвом, де час – «ахіллесова п’ята» будь-якого дослідника.
  • Окреслити засадничі пункти літературної критики шістдесятників.
  • Розкрити психоаналітичний код літературної критики шістдесятників крізь призму сучасності.
  • Висвітлити основні здобутки та проблеми літературної критики шістдесятників.
  • Презентувати особливості літературної критики шістдесятників в українській духовно-інтелектуальній площині.

Завдання:

  • Ознайомити студентів із багатогранною спадщиною літературних критиків‑шістдесятників.
  • Показати значний евристичний потенціал наукових досліджень українських літературних критиків‑шістдесятників.
  • Засвідчити вплив літературної критики українських шістдесятників на розвиток національної гуманітаристики.

знати:

  • історико-культурні та суспільно-політичні координати літературної критики епохи українського шістдесятництва; роль клубів київської творчої молоді «Сучасник» (Л. Танюк) і львівської – «Пролісок» (М. Косовий) в активізації літературної критики 60-х років ХХ ст.;
  • літературно-критичні дискусії, діалоги, полеміки 60‑х років: стереотипи, вартості, нові перспективи («Поезія думки» Й. Кисельова, «І навіщо пхати солом’яного діда?» Є. Сверстюка, «В пошуках радості і краси» В. Іванисенка, «Непросте і штучне бути гарним, не може» М. Шеремети, «“Звичайна людина” чи міщанин?», «Хлюпни нам, море, свіжі лави» І. Дзюби, «Пора змужніння» «Проблеми і завдання критики» Л. Новиченка, «Поет шукає сучасність» А. Макарова, «Гадки над першим ужинком» Г. Аврахова, «“Точка опори” в критиці» М. Острика, «Фронт досліджень» В. Дончика, «Літературна критика та її знаряддя» К. Фролова та ін.);
  • літературну критику 60‑х очима митців: «Ще не було епохи для поетів, але були поети для епох»: («У поетичнім космосі. Полемічні нотатки про поезію молодих» І. Світличного, «Батьки і діти» М. Рильського, «Люблю нашу молоду літературу» А. Малишка, «Курс на пошук» В. Коротича, «Мій поетичний план» М. Вінграновського, «Ще не повернувся з плавання…» Б. Олійника, «Най будем щирі!..» В. Стуса, «Великі проблеми малого жанру. Українське оповідання сьогодні» Гр. Тютюнника, «Нові імена на карті прози. Замітки про молодих українських оповідачів» Є. Гуцала, «Окрайці думок» В. Симоненка та ін.);
  • теорію і моделювання художнього образу в рецепції І. Світличного: загальне / індивідуальне, протилежне / несумісне, художнє узагальнення, суть типових характерів, «подвійність» художнього образу («Питання теорії художнього образу» І. Світличного);
  • специфіку мистецьких категорій та їх відмінність від категорій філософських: питання про відношення матерії до свідомості, героя до особи автора і т. п. («Поезія і філософія» І. Світличного);
  • шевченкознавчі праці І. Світличного («Художні скарби “Великого льоху”», «Духовна драма Шевченка», «Коментар критичний до коментаря наукового» та ін.);
  • основні аспекти стильового синкретизму в системі індивідуальних стилів («Напередодні історико-літературного синтезу», «На калині клином світ зійшовся», «Гармонія і алгебра», «Нові поезії» І. Світличного та ін.);
  • націософську парадигму літературознавчого універсуму І. Дзюби («Інтернаціоналізм чи русифікація?» та ін.);
  • особливості літературного портрету як «наукової біографії» між привиддями минулого та викликами сучасності: „текст+контекст” в інтерпретації І.Дзюби (Т. Шевченко, Я.Головацький, Л. Гребінка, С. Руданський, Леся Українка, О. Кобилянська, Василь Чумак, Микола Хвильовий, Майк Йогансен, Михайло Драй‑Хмара, А. Головко, Василь Земляк, В. Симоненко, Л. Костенко, М. Вінграновський, Є. Гуцало, О. Бердник, В. Стус, П. Мовчан та ін.);
  • компаративістичні студії І. Дзюби («Шевченко і світ», «Дніпровський меридіан», «Дещо про добрих сусідів і духовну рідню» та ін.);
  • шевченкознавчі дослідження Є. Сверстюка («Шевченко крізь велику і малу призму», «Екскурси в біографію Кобзаря», «Остання сльоза», «На девяте березня», «У пошуках єдино вірного образу», «Феномен Шевченка», «Шевченко понад часом» та ін.);
  • феномен творчості М. Гоголя як романтика, містика і «літературного екзорциста» в інтерпретації Є. Сверстюка: таємничі глибини душі митця («Гоголь і українська ніч» Є. Сверстюка);
  • християнські мотиви в публіцистиці Є. Сверстюка («Собор у риштованні», «Блудні сини України», «Перед символом Різдва», «Білий вітрильник надії», «Віра без закону», «Дух і віра в житті українців», «Церква – авторитет найвищий»);
  • літературну критику М. Коцюбинської: від класики Т. Шевченка, В. Стефаника, М. Коцюбинського, П. Тичини до «дисидентського модернізму» І. Світличного, В. Стуса, Є. Сверстюка, А. Горської, Б. Антоненка‑Давидовича («Мої обрії», «Образне слово в літературному творі: Питання теорії художніх тропів», «Література як мистецтво слова», «Етюди про поетику Шевченка: Літературно-критичний нарис»);
  • художню документалістику М. Коцюбинської: симбіоз художнього і документального;
  • епістолярні діалоги, спогади, інтерпретації М. Коцюбинської («Зафіксоване і нетлінне: Роздуми про епістолярну творчість»);
  • шевченкознавчі студії Л. Новиченка («Поет і народ», «Шевченко і сучасність», «Тарас Шевченко – поет, борець, людина» «Думки в Тарасів день» та ін.);
  • літературну критику у львівській «alma mater» і шістдесятництво: контакти, рецепції, паралелі (Михайло Возняк – дослідник давньої української літератури, фундатор вітчизняного франкознавства; Михайло Рудницький як літературний критик («Між ідеєю і формою», «Від Мирного до Хвильового», «Творчі будні Івана Франка», «Письменники зблизька»); літературознавчі рефлексії Семена Шаховського («Про Шевченка», «Михайло Коцюбинський», «Павло Тичина», «Творчість Василя Стефаника», «Юрій Смолич», «Леся Українка», «Романи Павла Загребельного», «Літературні роди і види», «Критика і літ. процес»; І. Денисюк – дослідник української малої прози ХІХ – поч. ХХ ст. («Розвиток української малої прози ХІХ – поч. ХХ ст.); франкознавчі та лесезнавчі студії І. Денисюка (Літературознавчі та фольклористичні праці: У 3 т., 4 кн.); «внутрішня еміграція» літературознавчої діяльності М. Ільницького («У фокусі віддзеркалень», «На перехрестях віку», «Знаки доби і грані таланту» та ін.); національно-екзистенційна методологія в літературознавчих студіях Л. Сеника («Микола Хвильовий і його роман “Вальдшнепи”», «Роман опору. Український роман 20-х років: проблема національної ідентичності» та ін.);
  • критику і метакритику «материкового» і «діаспорного» українського літературознавства в часи шістдесятництва (літературознавчі дослідження Є. Маланюка: між ідеологією й мистецтвом («Книга спостережень», «Нариси з історії нашої культури»); Ю. Лавріненко – дослідник доби «Розстріляного відродження» в українській літературі («Василь Елан-Блакитний», «Василь Чумак», «Творчість Павла Тичини», «В масках епохи», «Розстріляне відродження», «На шляхах синтези клярнетизму»); у літературознавчій майстерні Ю. Шереха: від теорії «національного органічного стилю» до європейської орієнтації української культури («Пороги і Запоріжжя: Література. Мистецтво. Ідеології», «Стилі сучасної української літератури на еміграції», «Поза книжками і з книжок», «Не для дітей. Літературно-критичні статті й есеї»); національно-екзистенційні аспекти в літературній критиці Ю. Бойка‑Блохіна («Шевченко і Москва», «Бєлінський і українське національне відродження», «Творчість Тараса Шевченка на тлі західноєвропейської літератури»); Г. Костюк – фундатор психологічної школи в сучасному українському літературознавстві: особливості творення психологічного портрету митця («Панас Мирний. Життя і творчість», «Володимир Винниченко і його доба», «У світі ідей та образів», «Зустрічі й прощання»); шістдесятники і шістдесятництво в мемуарній рецепції та інтерпретації Г. Костюка).
  • психоаналітичний код сучасної української літературної критики і «шістдесятництво» («Із секретів поетичної творчості» І. Франка, «Психологізм нашої прози» Є. Сверстюка, «Іван Франко про специфіку літературної критики» І. Бацули, «Огонь і полова в одежі» І. Моторнюка, «Код української літератури: проект психоісторії новітньої української літератури» Н. Зборовської, «Психоаналітичний аспект української белетристики першої третини ХХ сторіччя» А. Печарського, «І остатня часть дороги…Іван Франко 1908‑1916)» Я. Мельник та ін.)

вміти:

  • виявити особливості становлення і функціонування української літературної критики шістдесятників;
  • застосовувати концептуальні теоретичні здобутки літературних критиків епохи шістдесятництва при вивченні сучасного українського літературного процесу;
  • апробувати методологічні знахідки «материкового» і «діаспорного» українського літературознавства в часи шістдесятництва у власних наукових пошуках;
  • використовувати знання праць критиків‑шістдесятників та сучасних літературознавців при комплексному осягненні феномену митця;
  • розкрити проблематику вивчення бiографiчного методу наукових дослiджень в інтерпретації українських літературних критиків епохи шістдесятництва;
  • висвітлювати центральні положення головних наукових студій критиків‑шістдесятників;
  • формувати цілісне бачення ролі та місця літературної критики шістдесятників в історії української літератури.

Рекомендована література

1. ІванДзюба .Інтернаціонізм і русифікація. – Київ,2005.
2. Іван Дзюба. З криниці літ. – Київ, 2007.
3. Іван Світличний. Серце для куль і для рим. – Київ,1990.
4. Євген Сверстюк. На святі надій. – Київ, 1999.
5. Євген Сверстюк. Блудні сини України. – Львів, 2014.
6. Михайлина Коцюбинська. Нецензурний Стус. – Тернопіль, 2002.
7. Роман Корогодський. Брама Світла. Львів. – 2009.
8. Людмила Тарнашинська. Сюжет доби: Дискурс шістдесятництва в українській літературі. – Київ. – 2013.
9. Тарас Салига. Голос мій не відлюбиться… Вінграновськознавчі студії. – Львів. – 2014.
10. Тарас Салига. Вогонь, що не згаса. – Київ. – 2007.
11. Володимир Базилевський. Лук Одіссеїв. – Київ. – 2005.
12. Володимир Моренець. Оксюморон. – Київ. – 2010.
13. Микола Ільницький. На перехрестях віку. – Київ. – 2009.

Силабус:

Завантажити силабус