Нещодавно старша викладачка кафедри сходознавства Ірина Батюк відвідала дискусію про есе «Хвала тіні» (「陰翳礼讃」) японського письменника Танідзакі Джюн’ічіро (1886-1965), яку організував книжковий клуб «Інший погляд» Стенфордського університету. Темами обговорень переважно є короткі твори, які можна швидко прочитати, що підходить працівникам Кремнієвої долини. У клубі розглядають забуті шедеври або просто книги, які не привернули достатньої уваги, хоча насправді на неї заслуговували.

    Учасниками дискусії були директор «Іншого погляду», професор Стенфордського університету Роберт Гаррісон, заступник директора відділення Сталої архітектури + інженерії цього ж університету Ітен Вуд, який протягом одинадцяти років викладав курси архітектурного дизайну та японської сучасної архітектури. Крім того, він виріс у дзен-буддистській громаді Сан-Франциско у 80-х і провів частину свого дитинства в дзен-буддистському монастирі в горах Кармель без електрики. Далі виступили з доповідями доктор релігійних студій Стенфордського університету Марк Гоннерман, який у студентські роки вивчав японську історію та культуру, в середині 1970-х вперше вирушив до Кіото, та Мері Міцуйосі, давня прихильниця клубу та японської естетики.

    Ітен Вуд розповів про естетику тіні письменника на прикладі японської архітектури. Він згадав про проектування будинків, в яких корпус є у затінку через дах, краї якого досить сильно виступають з усіх боків для захисту від дощів. На думку Танідзакі, краса кімнат прозирає в поєднанні світла та темряви, де остання переважає. Лектор показав храм Ісе, традиційні дерев’яні житлові будинки, монастир Рьоан, ворота до храмового комплексу Тодай, чайні будиночки, інші храми, а також приклади сучасної архітектури, де важливу роль відведено ефекту, який створює тінь в інтер’єрі.

    Марк Гоннерман розповів про дуалістичну концепцію Їнь та Ян, і на думку дослідника, письменник вважав, що в тогочасному суспільстві було порушено певний баланс темного та світлого начала та існувала потреба стабілізації з увагою у бік їнь. Також Марк зробив екскурс в історію, згадавши про вестернізацію Японії, щоб пояснити своє твердження. Письменник купив житло в Йокогамі в західному стилі, вів богемне життя, знайомився з іноземцями. Але стався Великий кантоський землетрус, який спричинив значні пожежі, в одній з яких згорів його будинок. І після цього Танідзакі переїхав в район Кансай і заново відкрив для себе традиційну Японію. Він пише твори, де з’являється контраст між старою та новою країною. Крім того, в самому есе є дещо характерне для їнь, а саме занурення у себе, наче медитативне перебування в тіні.

    Мері Міцуйоші, психотерапевтка, яка належить до третього покоління японських емігрантів в США, чиї дідусь та бабуся прибули в країну на початку 20 століття, показала фото своєї родини, зроблене кількома роками пізніше публікації «Хвала тіні», і згадала, як її предки шукали певне місце, яке би уособлювало традиційну Японію. Мері розповіла, як вони своїми руками створювали красу в тіні, навіть перебуваючи в ув’язненні табору Топаз, також відомого як Головний центр переселення штату Юта, де під час Другої світової війни утримували американців японського походження та іммігрантів, які приїхали до Сполучених Штатів з Японії. Там також перебував відомий американсько-японський художник Чіура Обата, чий малюнок вона продемонструвала під час доповіді.