Захід був присвячений спадщині епохи Едо та військовій історії Японії, де об’єднані естетика традиційного танцю з реконструкцією давніх обрядових дійств.

    Першою частиною програми був виступ танцівниць у кімоно, виконаний у стилі традиційного японського танцю (日本舞踊, ніхон-буйо). Манера виконання, жести, ритміка та пластика є глибоко вкорінені в культурі міських кварталів Едо (тепер Токіо). Майстерність учасників дійства виникла з театрального мистецтва, чайної традиції та індивідуального навчання.

   Після танців розпочалася історична процесія людей у самурайських обладунках — інсценізація, що відтворює події понад тисячолітньої давності. За легендою, військовий ватажок Фуджівара но Хідесато, отримавши наказ придушити повстання Тайри но Масакадо, відвідав святилище Каторі, аби помолитися за перемогу. Після успішного завершення бойових дій він приніс у дар символічні стріли — “качія” (勝ち矢) як подяку за божественну підтримку. Саме цю сцену було інтерпретовано у святковій ході.

   Учасники були вдягнені у повну реконструкцію обладунків, з луками й символічними стрілами. Їхня хода — повільна, гідна, зібрана — нагадувала самурайську манеру, де кожен рух — не просто функція, а має певне значення. Усі разом вони пройшли до храму Камейдо Каторі (亀戸香取神社), де відбувся символічний ритуал передачі стріли перемоги.

   Захід поєднав у собі театральність, історичну реконструкцію та автентичні форми культурної спадщини, що живуть у сучасному міському просторі. Для мене це вкрай цікаве спостереження стало важливим досвідом та відкриттям, як Японія зберігає власну традицію у колективній пам’яті.