У 1960-х роках Японія переживала швидке економічне зростання, що вплинуло на рівень життя населення. До 1960 року майже половина міських домогосподарств мала електричні пральні машини, а до 1970 року цей показник зріс до 98%. Вони стали важливим елементом побуту, полегшуючи домашню працю та підвищуючи комфорт.

    Цікаво, що ще у 1920-х роках японцям проводили майстер-класи з використання мила для прання, оскільки раніше вони застосовували природні засоби, як-от трави чи каміння. Продавці мила навчали новому методу догляду за речами. Це стало першим кроком до соціалізації навколо прання, що згодом призвело до появи пральних машин.

    Один із найцікавіших аспектів лекції стосувався гендерної ролі у використанні цієї техніки. Жінки-фермери в Японії працювали навіть більше за чоловіків, тому поява побутових приладів, зокрема пральних машин, суттєво полегшила їхнє життя. Спочатку ці машини були спільними: у селах створювали спеціальні приміщення з кількома пральними машинами, де жінки збиралися не лише для прання, а й для спілкування. Такі місця ставали своєрідними жіночими клубами, сприяючи зміцненню сусідських зв’язків.

    Виявилося, що пральні машини для сільських домогосподарств активно просували компанії-виробники мила та електроприладів, які використовували цю тенденцію для власного прибутку. Молоді дружини, які розділяли спільний досвід виснажливої праці, домовлялися про доступ до спільних пральних машин, їх використання та розподіл вигод. Таке «спільне відтворювальне господарювання» сприяло формуванню нових відносин у сім’ях і громадах.

    Держава також підтримувала цей процес. Міністерство сільського та лісового господарства субсидувало спільне використання пральних машин, розглядаючи їх як засіб для підвищення продуктивності. Однак такий підхід був ефективним лише за певних соціально-економічних умов.

    Лекція дала змогу побачити пральні машини не лише як технічний винахід, а як фактор, що вплинув на соціальні відносини, гендерну динаміку та навіть економічні процеси.