Магістранти кафедри української фольклористики відвідали відкриту лекцію Катерини Дронь: «Фольклоризм бориславських оповідань Івана Франка»

9 вересня 2026 року студенти-магістранти ОП «Українська мова та література. Фольклористика» прослухали відкриту лекцію кандидатки філологічних наук, наукової співробітниці Інституту Івана Франка НАН України Катерини Дронь.

Катерина Іванівна відома як дослідниця міфопоетики Франкової творчості. Своєрідним проміжним підсумком її пошуків у цій царині стала монографія «Міфологізм у прозі Івана Франка (імагологічний аспект)» (Львів, 2012). Проте науковиця й надалі продовжує вивчати складний фольклорно-міфологічний підклад велегранної художньої спадщини письменника. Результатами останніх знахідок у цій сфері Катерина Дронь поділилася у відкритій лекції на тему «Фольклоризм бориславських оповідань Івана Франка». Лекторка спершу відзначила, що розмаїття культурних та етнографічних матеріалів до збирання, систематизації, опису, дослідження і публікації, яких Іван Франко доклав зусиль, гідне подиву. Це і обряди, і звичаї, і повір’я, і загадки, і колядки, і щедрівки, і новели, і оповідання, і байки, і притчі, і чимало іншого. Увесь цей багатий матеріал, з яким Франко працював упродовж життя, щедро вливався в його художні світи. Яскравих прикладів того, як письменник використовував фольклорні елементи й адаптовував їх до ідейно-художніх завдань своїх творів можна навести чимало. Дослідниця зосередилася на аналізі фольклоризму Франкової бориславської прози. У збірці «Полуйка і інші бориславські оповідання» Іван Франко після тривалої перерви повернувся до теми нафтопромислів. Тобто ця збірка відкриває перед читачем світ Борислава другої половини ХІХ століття, коли він став відомим на всю Європу як копальня нафти й озокериту. До збірочки включено три твори, в яких різноманітно оприявлюються і функціонують фольклорні структури. Сам Франко неодноразово зазначав, що головним джерелом, з якого він черпав матеріали для своєї бориславської прози, було саме життя, реальне життя. Змалку йому багато доводилося чути розповіді про бориславські нафтопромисли в батьківській кузні. Замолоду він неодноразово бував у Бориславі, мав змогу спілкуватися з робітниками, бував у бараках, у яких вони жили. Навіть спускався в нафтові ями, спостерігав за роботою. Ну і, звісно, занотовував свіжозложений робітничий фольклор. Тобто перш ніж взятися за написання бориславської прози, Франко зміряв Борислав власними ногами, відчув живий нерв життя і пропустив надзвичайно багатий бориславський матеріал крізь власний досвід і емоційну чутливість.

Далі Катерина Дронь наголосила, що робітники, бараки, копальні, глибокі 150-метрові шахти – все це, ясна річ, стало невід’ємними складниками художньої пам’яті письменника. Показово те, що Франко прагнув не лише художньо осмислити тему Борислава, а й всебічно її вивчати, тобто підходити до теми Борислава з ракурсу соціології, історії, демографії, фольклористики. Він навіть планував видати окрему монографію про Борислав, збирав для цього матеріали, але опублікував лише розвідку «Дещо про Борислав» у журналі «Світ» 1882 року. Пізніше цю статтю було включено як одну з підрубрик до ширшої праці, яка має назву «Знадоби до вивчення мови і етнографії українського народу». Тобто наукова діяльність і художня творчість Івана Франка були тісно взаємопов’язані, йшли нога в ногу.

Прелегентка запропонувала зупинитися на саме на розвідці «Дещо про Борислав», через яку, вірогідно, Іван Франко після тривалого відходу від бориславської теми міг освіжити у своїй пам’яті інформацію про Борислав, набратися, почерпнути свіжих ідей для створення нової серії бориславських образів, що згодом знайшли втілення у збірці «Полуйка і інші бориславські оповідання».Вірогідність такого припущення доводить зіставлення самої розвідки з художніми творами, що увійшли до збірки. Під час порівняння складається таке враження, що мовою художньої образності Іван Франко переніс у збірку основні положення, тези, висновки тих досліджень, на яких ґрунтується розвідка «Дещо про Борислав».

Дослідниця через докладний текстологічний аналіз оповідань «Полуйка», «Ріпник, та «Вівчар» довела глибоку фольклорну закоріненість кожного і потвердила загальний висновок про постійну орієнтованість Івана Франка на уснословесну традицію. Катерина Дронь на завершення зауважила: «Іван Франко не просто використовував фольклор – він працював із ним творчо, креативно. Почуте, записане він перетворював на художній матеріал, переосмислював народні мотиви, образи, пісенні сюжети, виводив їх у новий контекст і наділяв новими смислами. Фольклорний матеріал міг ставати основою образу, сюжетним імпульсом, елементом характеристики героя або частиною художнього осмислення певної соціальної реальності. Саме тому фольклор у прозі – це не декоративна прикраса, а один із важливих способів художнього осмислення людини, її життя і того суспільного середовища, в якому вона жила».

Після лекції студенти мали можливість поспілкуватися із прелегенткою. Зокрема, поцікавилися, як саме можна означити тип фольклоризму, який використовував Іван Франко та чи вдавалася дослідниця до вивчення ширшого контексту представлення бориславської теми в українській літературі.

Загалом цікава відкрита лекція Катерини Дронь стала цінним досвідом для студентів-магістрантів, які отримали змогу ознайомитися з апробованою методологічною стратегією аналізу фольклоризму творчості письменника.

Кафедра української фольклористики імені академіка Філарета Колесси висловлює щиру вдячність кандидатці філологічних наук, науковій співробітниці Інституту Івана Франка НАН України Катерині Дронь за ґрунтовний виклад оригінального матеріалу та кандидатці філологічних наук, в. о. вченого секретаря Інституту Івана Франка НАН України Катерині Шмезі, яка організувала цю пізнавальну відкриту лекцію.