«Сьогодні театр має бути скрізь…»: творче знайомство з Театром «Воскресіння»
Львівський академічний духовний театр «Воскресіння» – наступна зупинка пізнавального мистецького маршруту, який організувала в рамках курсу «Творчий практикум» доцентка кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства Мар’яна Челецька.
6 травня 2026 року студенти магістратури ОП «Літературна творчість» мали ще одну ексклюзивну нагоду зазирнути за лаштунки театрального життя й осягнути зв’язки між літературою і сценою. Зустріч із Ксенією Федоришин, яка обіймає в театрі «Воскресіння» посаду керівника відділу реклами, відслонила завісу тієї величезної організаційної роботи, яка стоїть за кожною виставою і культурним проєктом.
У наш час «поле гри» мистецтва невпинно розширюється, а разом із тим з’являються й нові «правила», за якими творче середовище мусить «грати», щоб знаходити свого реципієнта. Так, театри зараз активно працюють над власною промоцією в мережі, послуговуються різними маркетинговими інструментами для залучення авдиторії і, звісно, конкурують за увагу глядача з безліччю інших культурно-розважальних продуктів, що їх пропонує сучасний світ.
«Сьогодні театр має бути скрізь…» – зауважує К. Федоришин, міркуючи про актуальні виклики епохи соцмереж і маскульту, у своїй розповіді про історію становлення Театру «Воскресіння». При цьому те, що мовою театрального середовища називають поняттям «завліт» і що звучить уже майже як анахронізм, фактично трансформується в культурного менеджера, який має опікуватися цифровим іміджем, мережею комунікацій, участю театру в грантових програмах тощо. Суть мистецтва залишається незмінною – змінюються засоби й шляхи її донесення до глядача.
Театр «Воскресіння», заснований 1990 року завдяки особистій ініціативі видатного режисера Ярослава Федоришина, отримав унікальну путівку в життя, як Духовний театр. Адже перші п’єси театру – «Чудо Святого Миколая над половцями», «Каїн», «Дорога в Дамаск» – передбачали відповідний вектор руху його сценічної діяльності, налаштований на новітню інтерпретацію біблійних чи агіографічних тем та мотивів. Однак від самого початку він позиціонував себе як місце експерименту й несподіванки задля свіжого ковтка естетики для тих, хто шукає більше, ніж розвагу. За понад тридцять років діяльності творчий колектив театру не зрадив принципам формування репертуару: це вистави з вічним сенсом, про людину і час, й обов’язково такі, яких раніше не бачила українська сцена. Крім того, «Воскресіння» – перший із сучасних українських театрів, що виступив із вуличними виставами, започаткувавши 1992 року міжнародний театральний фестиваль «Золотий Лев».
Поєднання традицій психологічного театру (постановки за творами Дж. Байрона, О. Вайльда, М. Метерлінка, Л. Піранделло, Е. Йонеско, Ф. Кольтеса, А. Мак-Картена, С. Шепарда та ін., а також авторські сценарії Я. Федоришина) із сучасним прочитанням у найрізноманітніших формах і жанрах – ось універсальна формула, за допомогою якої «Воскресіння» досі гуртує довкола себе прихильників інтелектуальної насолоди і «дістає» свого глядача з-поза псевдореальности цифрових екранів – у простір справжнього мистецтва. Звісно, хотілося б у театрі бачити ще більше репертуару на основі творів української модерністської літератури!..
До слова, у Театрі «Воскресіння» працює актор з багаторічним стажем Петро Микитюк, який сам розуміє літературу як поет і прозаїк і який реалізував свій літературний талант у дилогії збірок «Веремія (поезія)» – «Гра (проза)» (Львів: СПОЛОМ, 2020).
Отже, театр «Воскресіння» особливо цінує глядача з філологічною освітою, адже живі й водночас літературно вишукані відгуки на театральні постановки – це формула діяльности сучасного культурного, зокрема театрального менеджменту. Відтак, студенти-літтворці також мали змогу переконатися, що театр пропонує чимало перспектив для професійної самореалізації філолога.
Марина Рибак,
магістрантка І року навчання за ОП «Літературна творчість»
