Олеся Кульчицька, студентка-японістка 3 курсу, поділилася враженням від фестивалю, який вона нещодавно відвідала з одногрупницею. Далі її текст:

«15 січня 2026 року нам пощастило побувати в містечку Нодзава Онсен, що в префектурі Нагано. Ця місцевість славиться своїми величними гірськими краєвидами. Але цього разу нашою метою став унікальний фестиваль на честь божеств Досоджін. Вони є покровителями мандрівників і селян, які захищають їх від злих духів та природних лих, а також символізують родючість і щасливий шлюб.

Як тільки ми вийшли з автобуса, то побачили, як вулицями рухаються чоловіки у синіх та червоних вбраннях із традиційними пов’язками на головах. Кожен мав свою роль: хтось ніс дерев’яні елементи для ритуалу, хтось передавав естафету з палаючим снопом сіна, прямуючи до головної площі, а хтось дбав про чистоту, миттєво прибираючи за процесією. Окрему увагу привертали ті, хто частував учасників та глядачів саке. Саме з ними нам вдалося поспілкуватися першими. Дізнавшись, що ми з України, японці підтримали нас теплими словами. Вони розповіли, що в це свято виконують пісні про здоров’я родини, щедрий врожай, дружбу та єдність громади.

Кульмінація дійства відбувалася на головній площі. Там ми побачили шяден — імпровізований тимчасовий дерев’яний храм, а поруч — дві рухомі конструкції з ліхтариками, що уособлювали божественне подружжя. Атмосферу доповнювали яскраві феєрверки та потужний, хвилюючий ритм барабанів тайко.

Далі розпочалося найзапекліше — «битва за вогонь». Згідно з традицією, чоловіки віком 25 та 42 років (вважається в Японії «нещасливим») беруть на себе головну роль у ритуалі очищення. 25-річні юнаки захищали шяден, тримаючись за мотузки біля підніжжя, а 42-річні — сиділи на даху, викрикуючи заклики. Селяни ж атакували храм палаючими снопами сіна. З кожною хвилиною іскор ставало все більше, атаки — потужнішими, і незважаючи на це, пісні не вщухали ні на мить.

Зрештою, через півтори години боротьби, храм охопило полум’я. Вогонь палав настільки сильно, що обпікав обличчя, хоча ногам було зовсім не тепло. Фіналом було спалення постатей божеств, яке учасники перетворили на невеличку інтригу, то підносячи їх до вогню, то відтягуючи назад.

Всі навколо ділилися неймовірною енергією радості та єдності. Ця традиція зігріла мою душу і надихнула ще більше досліджувати Японію».