Натхненник багатьох сходознавчих починань у Львові, Ярема Полотнюк (1935 – 2012) був не лише вчителем і порадником кількох поколінь українських орієнталістів. Кожен, хто навчався у нього в різні періоди діяльності, може описати цю постать по-своєму, наголошуючи на позитивних чи для когось і негативних рисах.  Поза таким суб’єктивнім підходом, з нагоди ювілею згадаємо те, як ставився Ярема Євгенович до перекладацького вибору. Серед зацікавлень сходознавця був твір, особистий проект,  який його супроводжував тривалий час, починаючи зі студентських років і до зрілого періоду викладацтва. Глибоке розуміння того, що українська література не має більш ніж мізерної жмені піщинок-перекладів зі скарбів східних літератур, призвело до того, перекладач обрав такий твір, який змінювали вже багато разів упродовж століть, та зберегли неперевершений колорит романтичної класики. Йдеться про “Книгу папуги”, відому як “Туті-наме”.

Оповідь, яка у свій час цікавила Агатангела Кримського, пережила немало редакцій, від класичної громіздкої мови ан-Наарі, популяризованої версії Зіяеддіна Нехшебі, послідовника суфійського братства чішті, також Абульфазля Аллямі, візира династії Великих Моголів, до народного оповідача Ібадулли та до живої перської версії Могаммада Ходавенда Кадері. Загалом, ця книга трансформувалася від 14 до 18 століття, а наприкінці 1970-х років показалася на сторінках “Всесвіту” в одежі українського слова. Вісім років по тому виходить переклад іншої версії книги. У  передмові Ярема Полотнюк окреслює основні риси цієї оповіді, яка тримала фокус його уваги ще довго після першої публікації. Перевидання та театральна постановка чекали українську “Книгу папуги” вже у 21 столітті.

Відповідь на питання, чому саме “Туті-наме”, може видатися очевидною для тих, хто знав Ярему Євгеновича – цей твір тривалий час був своєрідним підручником для освоєння стилістичного феномену індійського фарсі. Варто зауважити позачасовість такої ідеї вивчення мови, оскільки пропозиції занурюватися в середовище нової мови лунають звідусюди. Звісно, сучасні методи більше орієнтуються на розмовний аспект, а Ярему Полотнюка назвемо вчителем класичної школи, оскільки для нього важливими були текст, стилістика і трансформації, а не мінливі тенденції сьогодення.