Чорний день кримськотатарського народу

18 травня 2016 року

Знання і пам’ять – основа формування мирних взаємин з іншими народами й буття у власному національному просторі, запорука перемоги у боротьбі зі собою і з ворогом-агресором. Про це, а також про усвідомлення втрат і поразок, сприйняття і розуміння уроків історії, життя спільноти після тоталітарних репресій у День депортації кримськотатарського народу – 18 травня – студенти та викладачі філологічного й історичного факультетів розмовляли з Андрієм Козицьким, доцентом кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн історичного факультету. Запропонована лекція “Депортація кримських татар 1944 року: історія, історична пам’ять, сьогодення” дала змогу присутнім слухачам прожити реалії початку ХХ століття і зрозуміти політику сучасної колоніальної імперії.

За офіційними даними, в Узбекистан, Казахстан, Таджикистан, у Росію було виселено близько 200 тисяч осіб. За наслідками депортації загинуло від 15 до 46% татар.

Формальна причина насильницького виселення, яке здійснив Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР, – оголошені факти співпраці кримських татар з німецькими окупантами, дезертирство із Червоної армії, боротьба з радянськими партизанами. Заздалегідь спланована депортація розпочалася на світанку 18 травня і закінчилась о 16-00 20 травня 1944 року. Від кількох хвилин до півгодини дозволяли зібратися людям, а потім вантажівками їх відвозили на залізничні станції, звідки ешелонами під конвоєм відправляли до місць заслання. Хто не міг іти – розстрілювали на місці. Від нелюдських умов транспортування і голоду чимало депортованих умирало дорогою. Померлих ховали вздовж залізничних колій або просто скидали з вагонів. До 1948 року перейменовано понад 80% населених пунктів Криму, які мали татарське походження. На відміну від інших депортованих народів, які повернулись у рідні землі до кінця 1950-х років, кримські татари формально отримали таке право лише у 1974 році, а змогли це зробити лише у 1989 році, коли Верховна Рада СРСР засудила депортацію кримських татар і визнала її незаконною і злочинною.

Важливо, що пережиті страждання єднають народи, зазначив А. Козицький, зокрема у протистоянні агресії сучасної “постмодерної” Росії, про що свідчить і першість української співачки Джамали на Євробаченні. Реставрація заплямлених і знищених внаслідок геноциду кримськотатарського народу сторінок історії України – складний і тривалий процес. Наслідки етноциду вплинули на занепад національної свідомості, проте саме такі важкі випробування і чималі втрати, яких зазнала Україна у ХХ столітті й зазнає досі, повинні бути запорукою неприйняття хворобливого імперіалізму як ідеології і несприйняття у свідомості суспільства злочинів тоталітаризму.

Ірина Кметь