Фольклористична експедиція “Від Сяну до Солокії: втрачена і віднайдена Вітцівщина” (червень-липень 2017 року)
Упродовж 23 червня – 9 липня 2017 року тривала фольклористична експедиція Кафедри української фольклористики імені академіка Філарета Колесси Львівського національного університету імені Івана Франка “Від Сяну до Солокії: втрачена і віднайдена Вітцівщина”.
Експедиція відбувалася у рамках спільного дослідницько-популяризаційного проекту товариства “Бойківщина” (місто Львів) і Кафедри української фольклористики імені академіка Філарета Колесси Львівського університету імені Івана Франка. Головна мета експедиції – дослідження фольклорної традиції бойківського населення, яке на зламі 1940–1950-х років було депортоване з рідних земель на берегах гірського Сяну в Турківському районі Львівської області і згодом переселене у західні околиці сучасного Сокальського району Львівської області. Ініціатором проекту виступив Андрій Німець, в. о. голови товариства “Бойківщина” (м. Львів). Фольклористичне польове дослідження у формі експедиції організували і провели викладачі Кафедри української фольклористики Ірина Федун і Андрій Вовчак.
Експедиція відбувалася у два етапи. Перший етап тривав упродовж 23–28 червня 2017 року на західних теренах Сокальського району Львівської області. У ньому взяли участь студенти філологічного факультету спеціалізації “фольклористика”: Христина Коропат, Юлія Кучко, Наталія Оріхівська, Оксана Рокецька, Ганна Савинська, Катерина Співак і Христина Федорчук, а також волонтери: Галина Найдух (студентка Львівської музичної академії імені Миколи Лисенка), Марія Папіш (аспірантка Кафедри української фольклористики) та Крістіан Дімер (Christian Diemer, композитор, етномузиколог, м. Ваймар, Німеччина). Осідком першого етапу експедиції було обрано місто Белз, звідки учасники експедиції робили щоденні дослідницькі виїзди у навколишні населені пункти. Упродовж 23–27 червня 2017 року вдалося провести записи у селах Стаївка, Корчів, Домашів, Острівок, Заболоття, Жужеляни, Себечів, Муроване, Угринів Сокальського району Львівської області.
Другий етап експедиції відбувався 4–9 липня 2017 року у Турківському районі Львівської області спочатку з осідком у селі Шандровець, а згодом у місті Турка. У другому етапі взяли участь студенти філологічного факультету спеціалізації “фольклористика” Лілія Литвин, Катерина Мигул, Лілія Кутна, Уляна Мудрик і Христина Щербій. Дослідники провели фольклористичні записи у селах Беньова, Соколики, Тарнава, Нижній і Верхній Турів, Шандровець, Нижня Яблонька та у місті Турка.
У першому етапі експедиції (Сокальський район) збирачі зосередили головну увагу на фольклорній традиції бойківських переселенців, намагаючись простежити рівень збереженості її регіональних (бойківських) особливостей; виявити трансформації, яких вона зазнала унаслідок депортації та кардинальної зміни умов проживання й господарювання. Окремим пунктом збирацької праці було визначено детальну фіксацію спогадів очевидців депортації. Під час другого етапу дослідники намагалися максимально комплексно зафіксувати фольклорну традицію населених пунктів, які межують із зруйнованими у 1940–1950 роках селами. Також вдалося побувати у деяких з цих зруйнованих сіл, що колись були великими населеними пунктами, а сьогодні хіба маленькими хуторами (Соколики, Тарнава). Зібраний матеріал шляхом реконструкції та порівняння із записами від депортованих бойків зі Сокальщини допоможе скласти уявлення про фольклор, звичаєвість та обряди зруйнованого бойківського світу з-над берегів гірського Сяну.
У трагічній історії України середини ХХ століття маловідомим залишається той факт, що у 1940-х роках (у 1940-му, ще до совєтсько-нацистської війни, та після неї, у 1946-му), совєтський режим, облаштовуючи кордон із Німеччиною, а згодом Польщею, знищив низку бойківських сіл уздовж ріки Сян: Беньова, Соколики, Буковець, Тарнава Вижня, Тарнава Нижня, Дзвіняче, Дидьова, Локоть. Населення цих сіл брутальним способом було виселене з рідних осель й розпорошене по різних регіонах підсовєтської України (переважно західноукраїнських, однак деякі родини було переміщено аж у Донецьку, Луганську, Миколаївську та Херсонську області). Під час війни деякі бойківські родини намагалися повернутися у рідні села і якось налагодити поруйноване життя, однак у 1946 році їх вдруге депортують – у різні райони Західної України.
У 1951–1952 роках мешканців Беньової, Буківця і Тарнави, які на той час проживали на Івано-Франківщині та Рівненщині, було втретє переселено – їх скерували на поселення у тодішній Забузький район Львівської області (сьогодні західна частина Сокальського району) – терени, що стояли пусткою внаслідок обміну територіями поміж СРСР та Польщею 1951 року. Так на берегах Солокії залунала бойківська говірка…, змучені й зневірені переселенці поступово обживалися на новій Вітцівщині.
Під час експедиції було проведено більше двох десятків зустрічей з депортованими бойками. Нашими респондентами були здебільшого люди 1930-х років народження, які самі усвідомлювали, що пам’ятають ці трагічні події не так детально, як їхні батьки, а радше “дитячими очима” і через призму родинних спогадів. Але, мабуть, саме завдяки цьому “дитячому” фокусу обставини депортації у їхніх спогадах вражають своєю нелюдяністю. Переболені й передумані безмір разів на самоті чи в родинному колі, зафіксовані переселенські спогади відкривають перед нами переживання і стан людини, вирваної з її звичного сільського повсякдення і кинутої у вир тоталітарної стихії: раптовий початок депортації – відсутність часу і можливості зібратися у дорогу – польські конвоїри на очах плюндрують оселі, даючи зрозуміти, що повернення уже не буде – пошук транспорту, хтось його знаходить, хтось із бідними пожитками в руках іде пішки – небезпека нападу польських боївок – тривале очікування транспорту на залізничних станціях – переїзд у товарних вагонах: по кілька сімей в одному вагоні разом із худобою – прибуття у невідому сторону, відсутність організованого поселення і забезпечення – не завжди прості взаємини із місцевим населенням, підбуреним місцевою владою – незгасима надія колись-таки повернутися на вітцівщину – перші відвідини рідних сторін лише через півсотню років… Вслухаючись у ці розповіді, важко повірити, що людині взагалі під силу таке пережити…
Загальний здобуток першого етапу експедиції склав: 42 збирацькі сеанси (інтерв’ю), майже 55 годин аудіозаписів, 8 годин відеозаписів і понад 900 фотографій. Під час другого етапу було проведено 28 збирацьких сеансів – це становить понад 34 години аудіозаписів, 8 годин відеозаписів і понад 300 фотографій. Зібраний матеріал задепоновано на електронних накопичувачах Фольклорного архіву Кафедри української фольклористики; створено резервні копії. Детальне опрацювання матеріалу розпочнеться у вересні, з початком навчального року.
На завершення висловлюю щиру подяку усім учасникам експедиції за результативну працю, дружню і творчу атмосферу, а також за фінансову жертовність (цьогорічна експедиція проведена майже без підтримки Університету, головно власним коштом її учасників; частину витрат експедиції профінансувало товариство “Бойківщина”).
Керівник експедиції доц. Андрій Вовчак