Іван Франко – піонер української національної курортної культури
Нам треба розвивати й популяризувати автентичні українські курорти, зокрема і під час різних наукових форумів, – наголосив кандидат філологічних наук, директор Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка Богдан Тихолоз на черговому засіданні Міждисциплінарного наукового франківського семінару «Перехресні стежки», яке відбулося у вівторок, 30 травня 2023 року, у Львівському національному університеті імені Івана Франка. Організаторами-партнерами цього наукового заходу традиційно виступили Інститут франкознавства ЛНУ ім. Івана Франка, Інститут Івана Франка НАН України та Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка. Подія відбувалася у змішаному форматі: очно у франківській, 308-ій, аудиторії Львівського університету та на платформі Zoom.
Заявлена тема доповіді – «Іван Франко та європейська курортна культура (несподівані контексти)» – виявилася особливою інтригуючою для франкознавчої спільноти, особливо у пору жорстокого, кровопролитного воєнного лихоліття в Україні.
Засідання семінару розпочав кількахвилинним фактологічно містким, поліаспектно закроєним вступним словом модератор, відомий франкознавець, доктор філологічних наук, завідувач відділу франкознавства Інституту Івана Франка НАН України Микола Легкий. Він, зосібна, наголосив, що якби не та клята війна, то всім нам думалося би про Ліпік, Ловрану та інші прекрасні місця. До того ж, із огляду на широку життєву географію, топоси, мандрівки та їхні відлуння у Франковій творчості, заявлені «несподівані контексти» «курортної» тематики в життєписі українського генія й у контексті відпочинкової європейської культури, навіть за умов війни, не могли не заінтригувати франкознавчу спільноту.
Своєю чергою Богдан Тихолоз подякував за добру можливість виступити зі словом про Івана Франка в іменній франківській аудиторії Франкового університету і звернув увагу на те, що останніми роками традиційний науковий семінар «Перехресні стежки» щораз більше набуває міждисциплінарного та міжінституційного резонансу. На самому початку знаний франкознавець сучасності, очільник Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка відзначив, що він не дбатиме про охоплення у доповіді всіх мандрівних біографічних локусів письменника, а зосередиться суто на питанні Іван Франко та європейська курортна культура. Принагідно він занонсував про сюрприз – прем’єру короткого фільму «Іван Франко НЕ вдома…», який запропонують для перегляду учасникам семінару після доповіді.
Отже, на питання: до чого Франкові курорти в трагічний воєнний час в Україні, Богдан Тихолоз відзначив, що воно актуальне саме у зв’язку з реабілітаційно-оздоровчою потребою для українських воїнів, ветеранів, внутрішньо переміщених осіб, матерів і дітей, волонтерів за обставин постійного психофізіологічно виснажливого воєнного екстремуму. Бо курорт – це передусім історія оздоровлення і відновлення сили нації, оаза спокою та здоров’я, а курортна культура – це важлива частина національної культури, місце зцілення, духовного перепочинку, зустрічей і комунікації, міжкультурного діалогу, локус культуротворення тощо, – обґрунтував доповідач. Зрештою, варто змінити кут зору, зокрема, і на поняття «курортний роман» і спробувати потрактувати його жанровий потенціал у світовій літературі (як, скажімо, у романі «Чарівна гора» Томаса Манна чи в інших текстах). Доповідач відзначив, що у повсякденному трибі житті почасти складно почути його музику, тож завдяки курорту, місцю духовної паузи, своєрідного «інтермецо» в житті і творчості, вона, ота дивовижна мелодія, часто починає лунати у глибинах духовної матриці людської особистості.
Отож курорти як спеціальні локуси для лікування, оздоровлення й відпочинку є одночасно ще й місцями мистецтва, творчості, комунікації, осередки творення мереж, спільнот, ідентичностей, культури. Саме тому 2021 року до списку світової спадщини ЮНЕСКО було внесено транснаціональний об’єкт «Великі курортні міста Європи». За нашого часу важливо усвідомлювати, що таке курортна культура, і прагнути, освоївши європейський досвід із практикою оздоровлення (курації), курортною звичаєвістю та ритуалами, відпочинковими та культурно-туристичними комплексами тощо, розвивати нашу, українську національну відпочинкову культуру. Як з’ясувалося, курортна культура має нетривалу історію, адже формувалася з ХVIII ст. до 1930-х років (а точніше – з другої половини ХІХ ст.), причому головні локації розбудовувалися навколо природних джерел мінеральної води, відвідування яких поступово переростало у своєрідну моду, на якій і виформовувалася курортна культура.
Чи був І. Франко курортником? На думку доповідача, Іванові Франку, мандрівникові за натурою, відпочинок, особливо активний (мандри, рибальство, збирання грибів тощо), відповідав динамічній і продуктивній природі. Богдан Тихолоз укотре поставив питання, чи були відпочинкові хвилі для письменника місцями творчості, місцями відновлення сили та натхнення і яку, зрештою, роль відіграли в його біографії бальнеологічні та кліматичні курорти Буркут, Криворівня, Ліпік, Ловран. Доповідач запропонував поміркувати (на підставі архівних знахідок, результатів експедиційних мандрівок і практичному досвіді культурного менеджменту), яким чином І. Франко причетний до формування української курортної культури в загальноєвропейському контексті.
На думку науковця, Криворівня, до якої майже щороку письменник із родиною приїжджав в 1901 – 1914 роках (окрім 1905 та 1908), а також бальнеологічний курорт Буркут (1901, на запросини Лесі Українки, яка відпочивала там із майбутнім чоловіком Климентом Квіткою) були передусім «зеленими» відпочинковими локаціями, які оздоровлювали головно своїми кліматичними умовами. Курорти ж Ліпік (1908) та Ловран (1909) у Хорватії І. Франко відвідав суто з оздоровчою метою, як термомінеральні лікувальні локації (ванни, масажі, культура їжі і, звичайно, вино, особливо червоне, яке письменник дуже любив). До того ж, якщо Ліпік Франкові не дуже сподобався (перебував там на стадії загострення хвороби і дуже великого бажання побувати на морі), то в Ловрані (назва, либонь, походить від рясного кущовиння лаврів), де часто відпочивали родини Віткевичів, Шептицьких, а також Іван Труш, Михайло Рудницький, Петро Карманський тощо, письменникові значно покращало, про що повідомляв у листі до Карла Бандрівського син Андрій.
Насамкінець Богдан Тихолоз зауважив, що, на жаль, до сьогодні на світовій курортній мапі України нема, тому над цим треба багато працювати. Що більше, в сучасній українській курортній культурі викристалізувалися два загрозливі виклики, а саме: «буркутизація» (цілковитий занепад) і «буковелізація» (споживацтво), які потрібно згодом подолати, щоби у ближчій перспективі не залишатися пообіч світової відпочинкової культури.
Так-от, практичний досвід інтенсивного мандрування та оздоровчого відпочинку Івана Франка як одного з піонерів творення української курортної культури може стати цінним важливим дороговказом у становленні сучасної національної відпочинкової культури, – завершив свій змістовний, поліаспектний виступ прелеґент.
У рамках засідання відбулася прем’єра спеціального випуску відеоблогу «Франко НЕ вдома. Мандруй з класиком» – «Поет і Птах. Франко в Ловрані», який було відзнято з нагоди встановлення пам’ятного знака Іванові Франкові в хорватському містечку Ловрані на узбережжі Адріатичного моря.
Модератор, Микола Легкий, подякував доповідачеві за реактуалізацію численних фактів і проблем Франкової біографії та європейської й української національної курортної культури, а на завершення запросив учасників семінару до обговорення доповіді. У жвавій дискусії з приводу курортної теми в життєтворчості Іван Франка взяли участь знані дослідники-франкознавці та інші активні завсідники франкознавчих заходів, зокрема, Ярослава Мельник, Володимир Микитюк, Володимир Ольшанський, Іван Болеста, Андрій Франко, Михайло Зубрицький та ін.
Юрій Горблянський
