КРИНИЦЯ, ЯКА НЕ ЗМІЛІЄ (пам`яті Івана Дзюби)

22.02.2022 | 20:47

Непоправна втрата для української літератури і культури: відійшла від нас людина, яка була втіленням розуму, сумління і таланту нашого часу. З іменем Івана Дзюби зв’язані основні процеси політичного і культурного життя України другої половини двадцятого і ось уже майже чверті двадцять першого століть. Цей син Донецького краю став виразником настроїв і ідей покоління, що увійшло в історію як шістдесятництво.

Знехтувавши офіційною науковою кар’єрою, Іван Дзюба поринув у вир тогочасного літературного процесу. Його підтримка молодих літераторів, що своєю творчістю руйнували ортодоксальні приписи соцреалістичних штампів, його гострі виступи на захист української мови, літератури і культури висунули Дзюбу на роль лідера цього руху, а праця „Інтернаціоналізм чи русифікація?” стала теоретичним маніфестом шістдесятництва і, перекладена іноземними мовами, привернула увагу світової громадськості до національного питання в СРСР. Ув’язнення і заборона на тривалий час не публікувати статті про українську літературу не змінили переконань І. Дзюби і не припинили його наукової праці.

На повну силу його талант і громадська діяльність розвинулися у роки державної незалежності України. У 1992 р. його обирають академіком НАН України, а відтак – академіком-секретарем, кілька років він очолює Міністерство освіти.

Науковий доробок Івана Дзюби багатоосяжний у часовому і просторовому вимірах, охоплює імена та твори письменників „на всіх  континентах”. Пригадаймо, якою актуальною була його стаття „Чи усвідомлюємо ми національну культуру як цілісність?”, написану в роки горбачовської перебудови. Автор стверджує, що цілісною вона не могла бути через те, що в колоніальному становищі України така роль відводилася тільки російській, а українська мусила перебувати в її тіні як регіональна.

Іван Дзюба постійно підтримував тісні зв’язки зі Львовом ще з 1960-х років. Особливого резонансу набув його приїзд разом з поетами Іваном Драчем та Миколою Вінграновським і зустріч у Львівському університеті. Іван Михайлович називав табуйовані тоді імена, приміром, говорив про те, що без Володимира Винниченка і Миколи  Хвильового не можна уявити собі української літератури двадцятого століття. Такі імена тоді у Львові згадувати було небезпечно. Недаремно дуже швидко після цієї зустрічі групу відразу відкликали до Києва. Кількома роками пізніше Іван Михайлович приїздив до Львова на вечір, присвячений пам’яті Василя Симоненка, але хоча інформація про цей вечір була підготовлена для газети „Вільна Україна”, у друкові вона так і не з’явилася.

У 1990–2000-х роках Іван Дзюба не раз бував у нашому місті. У 2001-му йому було присвоєно почесне звання Doctor honoris causa Львівського університету імені Івана Франка, а 15 вересня 2006 р. викладачі і студенти мали нагоду слухати його лекцію „Шевченкофобія в сучасній Україні”.

Іван Дзюба постійно цікавився творчістю львівських письменників. Він писав про прозу Ніни Бічуї, Галини Пагутяк, високо цінував твори Романа Іваничука…

Українська література гостро відчуватиме втрату такої постаті, як Іван Дзюба, але вона черпатиме з глибокої криниці його ідей, яка ніколи не зміліє.

                                                                                              Микола Ільницький