16 січня 2024 року професорка кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства Олена Галета виступила з онлайн-лекцією на тему “Модерна українська література: канон, спільнота й культурна уява” в Массачусетському технологічному інституті (США). Літературну традицію ХХ століття авторка виводила з тривалої культурної історії – від появи перших писемних пам’яток часу Київської Русі до постаті й творчості Григорія Сковороди. Доповідачка наголосила на особливій значущості епохи бароко для формування модерного світовідчуття й естетичної тожсамості  українського письменства, а також вказала на здобутки ХІХ століття: використання народної мови як засобу вираження спільного емоційного переживання й створення спільного історичного наративу; нарощування внутрішнього багатоголосся й критичного спрямування літератури; поява внутрішньої поколіннєвої динаміки й розвиток зовнішніх зв’язків української літератури – всупереч обмеженням, заборонам і переслідуванням. Розповідь про ХХ століття дослідниця розпочала із творчості Михайла Коцюбинського, Ольги Кобилянської, Лесі Українки, Володимира Винниченка – представників “іншої Європи”, і продовжила оглядом періоду міжвоєння із розквітом і знищенням модерної й авангардної творчості в Україні, звертаючи увагу на тяглість і водночас неймовірну динаміку (зокрема, завдяки зв’язкам з театром і кіно) тогочасної української літератури. Дослідниця проаналізувала особливості тої ситуації, у якій опинилися українські письменники-емігранти після Другої світової війни, і те, як їхнє становище вплинуло на характер їхньої творчості. Із літературних явищ у підрадянській Україні 2-ї половини ХХ століття доповідачка вирізнила історичну й магічно-реалістичну прозу, дисидентсько-гуманістичну, метафоричну й інтелектуальну поезію – аж до посттоталітарних, постколоніальних і постмодерністичних творів і рухів 1980-1990-х років. Слухачі, які взяли участь в обговоренні, висловили особливе зацікавлення способами впливу імперії на колонізовані спільноти й культури, спроможністю поезії творити і розвивати мову (як, зокрема, у випадку Василя Стуса), а також українсько-американськими літературними зв’язками.