15 грудня 2023 року відбулася 2-а Міжуніверситетська сесія молодих учених у рамках проєкту академічної співпраці “Українська література і культура в антропологічній перспективі” (під керівництвом др. Катажини Якубовської-Кравчик і проф. Олени Галети) між кафедрою теорії літератури та порівняльного літературознавства Львівського національного університету імені Івана Франка та кафедрою україністики Варшавського університету. Слухачі курсів “Літературна антропологія” (Львівський університет) та “Антропологія літератури” (Варшавський університет) представили власні дослідження, які охопили українську літературу від початку ХІХ до початку ХХІ століття, й проаналізували на прикладі окремих творів формування колективного культурного досвіду української читацької спільноти.

Катерина Венедіктова проаналізувала образ українського села у драмі Івана Котляревського “Наталка Полтавка” і віршах Тараса Шевченка “Село! І серце одпочине…” та “Садок вишневий коло хати…”, наголосивши на побутовому, етичному й ідилічному аспектах зображення. Валентин Ковблюк прослідкував перехід від романтичного до реалістичного змалювання сільського життя на прикладі зображення селянської родини у “Кайдашевій сім’ї” Івана Нечуя-Левицького. Марія Бялобжевська продемонструвала розгортання й поглиблення соціальної проблематики у повісті “Земля” Ольги Кобилянської, наголосивши також на поколіннєвих та метафізичних вимірах драматичних протистоянь, характерних для творів раннього модернізму. Нестор Дубецький розглянув взаємодію міфологічних та культурних елементів у “Лісовій пісні” Лесі Українки як засобів формування модерністичного уявлення про людське, що єднає у собі природне і соціальне. Катерина Затула продовжила аналіз модерністичних візій людини на прикладі поезій Євгена Плужника, наголосивши на особливому поєднанні у його творах двох часових перспектив – особистісної та спільнотної, тоді як Тарас Мостовий звернувся до творчості Богдана Ігоря Антонича, відчитуючи його поетичну збірку “Зелена Євангелія” крізь призму стосунків людини зі світом природи. Розмову про післярадянські зміни в українській літературі розпочав Любомир Лесонін, запропонувавши розгляд образу України у поемі “У ра на” Юрія Тарнавського, а продовжила цю тему Софія Воськало власним прочитанням романів Юрія Андруховича “Московіада” і “Таємниця” із постколоніальної перспективи. Юстина Ванюк зіставила у своєму виступі про “травматичне коло історії” стратегії художнього й документального відображення особистого травматичного досвіду у романі Івана Багряного “Сад Гетсиманський” і книжки Станіслава Асєєва “Світлий шлях: історія одного концтабору”. Софія Паночко звернулася до роману Марії Матіос “Мами”, досліджуючи способи висловити невимовне у фрагментованій і децентрованій художній розповіді про зацілілих. Вікторія Дац продовжила й підсумувала розмову про сучасну травму війни, проаналізувавши роман Євгенії Кузнєцової “Драбина”.