НА СВІТЛУ ПАМ’ЯТЬ РОМАНОВІ ІВАНИЧУКУ
27 травня 2022 року виповнюється 93-тя річниця від дня народження Романа Іваничука (1929–2016), письменника-шістдесятника, Героя України, лауреата Шевченківської премії, Почесного доктора Львівського національного університету імені Івана Франка, професора кафедри української літератури ім. акад. М. Возняка філологічного факультету, студента і випускника Львівського університету.
Творець українського історичного роману, скерованого на обудження національної свідомості. Його знамениті «Мальви» («Яничари») разом із іншими белетристичними майстерверками залишили для вічності мислячий історичний роман, який ламав рамки соціалістичного реалізму, стереотипи радянського мислення, і радянській людині-космополіту пропонував поглянути через призму художнього світу на власне національне обличчя.
Пам’ять письменника, чий жереб – історичний роман, – «двигає» цілими часовими скелями, по Франковому «лупАє їх», і «ні жар, ні холод» не може спинити рух мислі того, хто націлений глобально: збереження національної ідентичності в державних масштабах.
Художнє і особисте пам’ятання Романа Іваничука, яскраво і химерно переплетене в його творах, торкається вічних категорій людського буття: любов, смерть, біль і страждання, історія, рід і кров.
Однак найперший досвід пам’ятання у світотворному сенсі письменник отримав у рідному Трачі і в перших розлуках із Родом. Пам’ять була розбуджена в родинному середовищі і неминучим віддаленням від Дому та наближенням до власного призначення.
Синівська любов спонукує його щоразу повертати у коло рідних, ставати пліч-о-пліч до аркана із Батьком, братом Євгеном, ще молодими Дмитром Павличком, Петром Волошенюком із Воскресенець, чи навіть зі старим Пінкасом Шпайхером і професором Богданом Левицьким-Штраусом. Стрімкий вихор гуцульського танцю життя вривається чи не в кожний твір Романа Іваничука, викристалізовуючи момент істини, наснажує від перших белетристичних спроб і до останніх.
Як Роман Іваничук любить свій Трач. Він так і каже: «Мій Трач». «Мій Трач стоїть посередині світу, звідки однаково задалеко – рівно по двадцять кілометрів – до Коломиї, до Косова і до Заболотова», в якому «почувався щасливим». У свідомості письменника Трач існує уже як міф, адже інші Трач бачать не завжди. Він хоче, аби всі бачили його Дім так, як він: «Є село – і нема його». Чарівний світ, який означують ритуали Сливового повидла, Великоднього бамкання дзвонів на дні Пиконівського болотнища, і в якому – найкращі у світі дівчата, найліпші ґазди, найпалкіше кохання і найдієвіша любов до Батьківщини.
В Трачі Роман Іваничук вперше і безпосередньо відчув гарячий подих Історії і цей його досвід ожив у знаменитому романі «Вогненні стовпи», першому творі в незалежній Україні про український Резистанс, посвятний чин УПА. Від родового дерева Іваничуків відбрунькувалася і тема роману «Бо війна війною…». Кожне покоління читачів віднаходить у спадщині письменника улюблені твори – чи історичної тематики, а чи філософської, політичної, пригодницької, а в них «напімнення» – пам’ятати про історію, велику і малу, України і власного роду.
ІРИНА РОЗДОЛЬСЬКА