«Перехресні стежки» доль і творчості Миколи Лисенка та Івана Франка: візія Оксани Фрайт

26 вересня 2023 р. у форматі онлайн відбулося чергове засідання щомісячного міждисциплінарного франківського наукового семінару «Перехресні стежки», на якому із доповіддю «Микола Лисенко та Іван Франко: світоглядно-творчі імплікації» виступила докторка мистецтвознавства, професорка катедри музично-теоретичних дисциплін та інструментальної підготовки Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка Оксана Фрайт. Розпочала семінар лаконічним вступним словом директорка Інституту франкознавства, доцентка Наталя Тихолоз, яка відзначила актуальність для сучасного франкознавства нового поліаспектного переосмислення контактних зв’язків І. Франка з такими знаковими, почасти й геніальними, сучасниками, як композитор Микола Лисенко, і запросила доповідачку до слова.
Науковиця з Дрогобича на початку свого виступу висловила сподівання, що її міркування бодай трохи наблизять постать М. Лисенка до спільноти франкознавців та зацікавлять його творчою спадщиною. Доповідачка дала коротку біографічну довідку М. Лисенка, а далі зосередила увагу на спільних (перехресних) рисах творчої діяльності композитора та І. Франка. За твердженням О. Фрайт, їхні творчі долі споріднювали численні моменти, зокрема: 1) професійний універсалізм; 2) широта позапрофесійної діяльности й надзвичайна їхня комунікабельність, що підтверджує епістолярна активність із багатьма кореспондентами; 3) ставлення до Т. Шевченка як до генія й символічної постаті українського національного культурного простору (М. Лисенко створив 80 творів на тексти поета, організовував щорічні ювілеї на честь поета-мислителя тощо, а І. Франко впродовж усього свого творчого шляху також різними способами, зокрема в численних наукових і публіцистичних працях, популяризував творчість геніального попередника); 4) невигасне зацікавлення народнопоетичною творчістю та звичаєвістю (обоє збирали етнографічні матеріали, досліджували й інтерпретували у власній творчій практиці); 5) осмислювали українську минувшину з наукового погляду (скажімо, обоє глибоко вивчали феномен українського вертепного дійства); 6) обоє мали чітке бачення важливості духовності, релігії на становлення української національної ідентичности тощо. Характерно також і те, що обоє пильно стежили й почасти з неприхованим пієтетом популяризували творчість один одного. Доповідачка згадала численні музичні твори М. Лисенка на слова І. Франка: «Не забудь, не забудь», «Безмежнеє поле в сніжному завою», «Місяцю-князю», «Гімн», веснянки тощо; композитор записав з голосу письменника 22 народні пісні. Підтвердженням універсалізму діяльності М. Лисенка були численні ініціативи та співпричетність до різних подій національного значення (редагував біблійну «Пісню над піснями» в перекладі П. Куліша, адаптував для російської цензури текст роману Панаса Мирного «Хіба ревуть воли…», був причетний до видання «Книги пісень» Г. Гайне в перекладі Лесі Українки та Максима Славінського, був ініціатором створення музично-культурного осередку Українські Атени та одним із співзасновників Літературно-артистичного товариства в Києві та ін.). О. Фрайт відзначила й безсумнівні літературні здібності композитора, які виявилися у його працях та кореспонденції і в яких випрозорюється оригінальний спосіб мислення, ерудиція, естетизована оздоба стилю (барвиста мова, тропи). Як і І. Франко, геніальний композитор робив цікаві спостереження щодо національного характеру українців, вказуючи й на численні вади; дуже проникливо обоє трактували і справжню ворожу для України сутність російсько-імперського елементу. Цікаво (і, либонь, це не був випадковий збіг) прозвучало спостереження про знакову роль імені Ольга у життєвих долях двох геніїв: мама і дві дружини М. Лисенка – Ольги і щонайменше роль трьох Ольг у житті І. Франка (дві наречені – Ольга Рошкевич, Ольга Білинська та дружина – Ольга Хоружинська)…
Після закінчення виступу учасники семінару поставили до прелеґентки низку запитань. Так, Б. Тихолоз прокоментував виразність ілюстрацій універсалізму діяльності обох знакових сучасників, а також поцікавився, який оптимальний вихід із перипетій довкола назви київської Національної музичної академії ім. П. Чайковського. Професорка О. Фрайт відзначила, що, позаяк П. Чайковський не ідентифікував себе українцем, то справедливо буде перейменувати академію іменем будь-кого з визначних національно свідомих українських діячів музичного мистецтва – М. Леонтовича, Б. Лятошинського тощо. Своєю чергою модераторка заходу, Н. Тихолоз, запитала професорку, чи відомо, як характеризував Франків голос під час виконання народних пісень М. Лисенко і чи, окрім згаданого епізоду під час ювілейного вшанування у Львові творчости композитора та його статті зі спростуваннями занадто пієтетного Франкового висвітлення подій, були між ними ще якісь контроверси, гострі висловлювання. Доповідачка відзначила, що завдяки спогаду композиторового сина ми знаємо, що І. Франко співав тихим голосом, але дуже індивідуально виразним. А щодо непорозумінь, контроверсів поміж ними, то вона не відшукала інших згадок. Бо ж відомо, яким шляхетним, старосвітським, зичливим був М. Лисенко. Композитор узагалі не був конфліктною особистістю, дещо різкуватим бував хіба що з хором на репетиції.
Як бачимо, доповідь професорки-музикознавиці О. Фрайт, багата фактологією та порівняльними зближеннями, стала однією з найбільш цікавих подій цьогорічного франкознавчого дискурсу.

Юрій Горблянський