Підспідок української вишиванки

Українська вишиванка – це вияв національної сутності особистості, втілення у візерунках на полотні ментальності народу, культурних цінностей, зв’язків між поколіннями.

19 травня 2016 року – у ювілейне відзначення Всесвітнього дня вишиванки, студенти філологічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка мали можливість довідатися про таємниці українського вишиття від члена Національної спілки майстрів народного мистецтва України, викладача Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка Галини Ліщинської. Майстриня з радістю поділилася власними знаннями й досвідом, адже упродовж багатьох років реконструює старовинний одяг, вивчає сучасні й давні тенденції технік вишивання, співпрацює з багатьма осередками зберігання та вивчення народного вбрання, зокрема з “Майстернею Маґди Дзвін”, є авторкою багатьох статей про українське вишиття.

Галина Ліщинська розповіла присутнім про витоки та особливості вишитого “праписьма” – про найдавніші символи, якими щедро всіяні сорочки Західної України – солярні хрестоподібні знаки, “колодязі”. Звернула увагу майстриня на розмаїття швів на старовинних сорочках, адже не хрестикові техніки характеризують давню українську традицію, зауважила гостя і спростувала стереотипи щодо древності вишиванок на чорному тлі чи вщерть заповнених бісером. Зображення маків чи інших реалістичних квітів – втілення естетичних смаків та різноманітних засобів для вишивання майстринь ХХ-ХХІ століть.

Зацікавлення у слухачів викликали пояснення колористики традиційних вишиванок. Вишиття червоним по білому (червоний колір домінує на яворівських сорочках) – єднання матерії і духу, чорним по білому – втілення світотворення, а не фіксація трагічних подій у житті чи вияв скорботи власника вишиванки, наголосила майстриня. Ілюстрацією розповіді стали давні та реконструйовані жіночі сорочки Яворівщини, Городоччини, які привезла зі собою Г. Ліщинська. У схемах та ескізах майстриня зобразила крій уставкових сорочок Опілля, розповіла про технологію виготовлення і використання для таких вишиванок полотна. Носіння плечового одягу на західних теренах України зумовило відсутність вишиття спереду – оздоблювали лише рукави, манжети (“дуди”) та комірці.

Збагнути підспідок (істину, правду) української вишиванки допомагали яскраві розповіді Г. Ліщинської про традиції, звичаї, пов’язані з носінням вишитого одягу. Запропонований відеомайстер-клас із вишивання увиразнив творчу розмову про ниткові стібки національного символу України. Вишиті рукотвори дають змогу помічати справжнє у давньому, значне у дрібницях, а красу у простоті.

Ірина Кметь