Повернення з війни
«Повернутися з війни може лише той, хто вміє любити. На перемогу здатний лише той, хто навіть на війну йде, бо любить. І навіть на війні, у вимірі зруйнованого простору та часу, у контексті понівеченої раціональності та зраненої свободи, розуміє, що він там – бо любить! Тих, кого захищає власним життям» (Андрій Зелінський).
27 вересня 2018 року у рамках волонтерського проекту «Жива книга» на філологічному факультеті відбулася зустріч із випускником Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, учасником бойових дій, захисником Донецького аеропорту Романом Гребенюком та психологом-волонтером Світланою Булкою. Бесіда про психологічний та мовний аспекти війни на Сході України з правдивими ілюстраціями «Живої книги» – історією кіборга, який тричі повертався до пекла в Донецькому аеропорту, дала змогу кожному зрозуміти власне місце у війні, що триває. Можна зі зброєю в руках захищати кордони рідної землі, а можна бути озброєним словом, твердими переконаннями і знаннями, щоденною працею і навчанням виборювати власну свободу. Війна не романтична пригода, а поприще, заплямоване кров’ю побратимів, наголосила психолог Світлана Булка. Виконувати свій обов’язок на полі бою може той, хто вміє приборкати страх, відчуває відповідальність не тільки за себе, а й за інших, розуміє важливість кожної дарованої хвилини під дощем обстрілів. Неабияк допомагає у боротьбі й відчуття поруч міцного плеча вірного побратима. Допомога пораненим, рятування тіл загиблих під обстрілами й вибухами, будь-яка підтримка на війні і після повернення – ріднить, втішає, дарує надію і бажання жити попри біль від утрати.
Про ненадуманий патріотизм (виходець з Лисичанська без підтримки матері свідомо обрав шлях захисника України, вивчив українську мову), про сприйняття війни без правил (порушення перемир’я і зради), про побут захисників України (вмивання талим льодом) й кривавий захист аеропорту у Донецьку розповів Роман Гребенюк.
Отакі приклади й спонукають до щоденної «на розрив серця» праці помічників військових – волонтерів. Бути пасіонарієм (людиною, яка живе для інших та ще й у складних умовах нашого щоденного життя) нелегко, але така жертовна праця особливих людей допомагає воїнам тримати небо над нашими головами, а іншим – не збайдужіти у зоні власного психологічного комфорту і не стати частинкою споживацького суспільства. Не кожен надається до війни, зазначила п. Світлана, зате кожен може на своєму місці зробити щось, аби за відповідь на питання захисника: «а що ти робив, поки я воював?», – не було соромно. Саме тому діяльність волонтерки спрямована на допомогу тим, «хто прокинувся, а не спить» – окрім психотерапевтичної роботи з військовими, їхніми сім’ями, п. Світлана допомагає зібрати необхідне для воїнів, займається реалізацією актуальних в контексті війни книговидавничих проектів, проводить як волонтер просвітницькі заняття на основі сторінок «Живої книги» у різних навчальних закладах. «Жива книга» – шанс навчитися БУТИ для інших. Ілюзія простору взаємин у віртуальних кімнатах соціальної мережі знецінює особистість, робить її байдужим беземоційним створінням. Аби не потрапити у полон всесвітньої павутини, потрібно щоденно працювати над реальними стосунками з іншими людьми, бо лише так можна навчитися поважати й любити інших, не розпалювати війни у власному серці, усіляким способами гасити полум’я війни на Сході України. «Якщо хоч одна людина скаже – а мені так добре – ми війну програли», – словами Василя Кука підсумувала тезу Світлана Булка. Сьогодні дуже важливо не потрапити у мережевий полон, «діагностувати світ», що довкола, критично сприймати інформацію і діяти. Наш фронт, зазначила п. Світлана – мова – мислення – дії. Захисники України – приклад для кожного, як вижити поза зоною власного комфорту і повернутися живими. Важливу роль у сприйнятті власної місії (не вбивати, а захищати землю), у зміцненні духовних сил відіграють капелани – віддані охоронці душ воїнів, а також рідні та близькі захисників – помічники волонтерів і військових. «Дружина Ірина – моя внутрішня броня», – підтвердив слова психолога кіборг Роман.
Святослав Пилипчук, декан факультету, подякував гостям за пам’ять на сторінках «Живої книги», яка допомагає кожному небайдужому серцю жити, боротися, перемагати. Оголені нерви нашої совісті спонукатимуть з відповідальністю ставитися до кожного нового дня.
На завершення зустрічі п. Світлана звернулася до присутніх з проханням допомогти заповнити полиці військових казарм добрими книгами. Цікаві україномовні видання допоможуть воїнам-захисникам боротися, відновлювати сили, врешті, повернутися з війни додому. Тематика необхідних книг – різноманітна, але передусім, було б добре зібрати твори сучасної української літератури, можуть бути й переклади. Важливо на дарованій книзі написати кілька слів від себе – хай побажання зігріють надією і зміцнять віру захисника.
Книги (а також каву, чай) для потреб воїнів ООС можна залишити до 10 жовтня у деканаті філологічного факультету.
Творімо добро разом!
Ірина Кметь