Відійшла у вічність професор, доктор філологічний наук Лідія Коць-Григорчук

Сумна звістка… Сьогодні, 14 січня 2018 року, на 92 році життя відійшла у вічність видатний український мовознавець, лінгвогеограф, діалектолог, співавтор Атласу української мови, палеограф, мистецтвознавець, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (1992), Лауреат Державної премії України (2006), професор, доктор філологічних наук, надзвичайно сердечна, світла людина –

Лідія Коць-Григорчук. 

Талановитий учений, науковець-новатор, залюблений у справу і відкритий до студентів Учитель, Лідія Коць-Григорчук назавжди залишиться у наших серцях!

Вічна пам’ять!

Народилася Лідія Коць 24 листопада 1926 року у Львові в сім’ї учителів. Упродовж 1932–1938 років навчалася в єдиній на той час у Львові державній українській школі імені М. Шашкевича (сьогодні львівська школа № 34). Далі було навчання в Першій академічній гімназії м. Львова (1938–1944), де одним із її вчителів була доктор Лукія Гумецька. З 1945 року Лідія Коць – студентка українського відділення філологічного факультету Львівського державного університету імені Івана Франка. У 1949 році вступила в аспірантуру при Львівському філіалі Інституту мовознавства імені Олександра Потебні АН УРСР, її науковим керівником став проф. Іларіон Свєнціцький. Але навчання в аспірантурі перервала хвиля арештів, що прокотилася Західною Україною після вбивства письменника Ярослава Галана чи, за припущенням Л. Коць-Григорчук, його було вбито у зв’язку із «запланованою нагінкою на українську інтелігенцію». У січні 1950 році Лідію Коць за сфабрикованими звинуваченнями було незаконно заарештовано і на десять років позбавлено волі. У 1950–1956 роках вона відбувала ув’язнення в таборах Іркутської області (м. Тайшет) та Мордовії, аж поки в липні 1956 року її визнали невинною і реабілітували та дозволити повернутися у Львів.

Після реабілітації Лідія Коць поновилася в аспірантурі (1956–1959 рр.), але на той час уже відійшов у вічність проф. Іларіон Свєнціцький, тому наукову працю вона продовжила під керівництвом Лукії Гумецької, яка тоді завідувала відділом мовознавства в Інституті суспільних наук. У 1961 році під керівництвом Лукії Гумецької Лідія Коць-Григорчук блискуче захистила кандидатську дисертацію «Дієприслівник у сучасній українській літературній мові. Способи і характер зв’язків у реченні». У 1964 році дослідження було опубліковане як окрема книжка – «Дієприслівник у сучасній українській літературній мові (специфіка зв’язків та їх значень)».

З 1959 до 1972 рік Л. Коць-Григорчук працювала молодшим науковим співробітником у відділі української мови Інституту суспільних наук АН України у Львові. Тоді колектив відділу збирав й опрацьовував діалектні матеріали для Атласу української мови. Лідія Коць-Григорчук активно включилася в роботу численних діалектологічних експедицій, які організовував інститут. На дослідницьких шляхах співпрацювала з Федотом Жилком, Тетяною Назаровою, Ярославою Закревською, Антоном Залеським, Іваном Матвіясом. Це спонукало її до глибшого зацікавлення українською лінгвогеографією. Об’єктом особливих наукових зацікавлень дослідниці стало на той час картографування мовних явищ, відображення в Атласі української мови діалекто- та мовотворчих процесів.

Результатом роботи є 86 проблемних лінгвістичних карт різних мовних рівнів, які увійшли до другого тому Атласу української мови (фактичними співредакторами якого були Ярослава Закревська і Лідія Коць-Григорчук), а на окремих картах по-новаторськи відтворено елементи руху в синхронії.

Паралельно львівський Інститут суспільних наук працював над укладан­ням Словника староукраїнської мови ХІV–XV століть, і Лідія Коць-Григорчук брала участь у виявленні історичних пам’яток та укладанні картотеки до цієї поважної і вкрай потрібної для української науки лексикографічної праці.

Плідну наукову роботу Лідії Коць-Григорчук перервала нова хвиля репресій. Головною метою переслідувань 1972–1973 років була нейтралі­зація інтелектуальної еліти в Україні. Під удар у Львові передовсім потрапили Інститут суспільних наук АН УРСР та університет. Комісія ЦК КПУ «виявила» в Інституті чимало «неблагонадійних». Більшості з них запропонували звільнитися за «власним бажанням». Унаслідок цього восени 1972 року змушені були покинути інститут відомі літературознавці й мовознавці, серед них і Лідія Коць-Григорчук. Вона була усунута від подальшого укладання лінгвістичних карт, її ім’я було вилучене зі складу редакційної колегії другого тому Атласу україн­ської мови, були залишені лише  відомості про авторство карт.

З 1973 року по 1982 рік працювала в Центральному державному історичному архіві УРСР у Львові на різних посадах – молодшого наукового співробітника (1973–1975), старшого наукового працівника (1975), старшого архівіста (1979– 1981), старшого наукового працівника (1981–1982). Тодішня директорка ЦДІАЛ, видатний архівіст, енергійна і смілива пані Надія Врадій не боялася брати на роботу талановитих фахівців з тавром «націоналістів» — Уляну Єдлінську, Ярослава Дашкевича, Івана Сварника, Лідію Коць-Григорчук. За словами проф. Павла Гриценка, в ті роки архіви були місцем негучних заслань інакодумців. Однак і тут наукова совість не давала працювати абияк. Лідія Коць-Григорчук, будучи співробітником відділу впорядкування і вдосконалення фондів, систематизувала фонди графів Лянцкоронських, князів Любомирських та один із описів фонду «Греко-католицька митрополича консисторія», документи яких написані шістьма–дев’ятьма мовами, тоді також виготовила для другого тому АУМ карти про системи вокалізму та остаточно відредагувала на прохання Я. Закревської всі коментарі другого тому Атласу української мови.

У 1988 році Л. Коць-Григорчук перейшда на роботу до Національного музею м. Львова (колишній Музей українського мистецтва), працювала і музейним наглядачем (1988), і молодшим науковим працівником (1988–1991). Тільки з проголошенням державної незалежності України її зараховують на посаду старшого наукового працівника (1991–1993), а з 1993 року – провідного наукового спеціаліста. Перебуваючи в магічно-сакральному колі української середньовічної ікони, Л. Коць-Григорчук започаткувала в Україні системне вивчення написів (дипінті) на творах українського середньовічного станкового малярства, зокрема іконопису. Досліджує їх і як пам’ятки епіграфіки-палеографії, і з погляду історії мови та лінгвогеографії.

Важливим є те, що праця над творами українського малярства дозволила Ліді Коць-Григорчук змінити в бік давнини датування ймовірного написання окремих ікон, а також завдяки методу лінгвогеографічного атрибутування встановити місця походження іконописців та доповнити відомості про деякі малярські осередки. Окрім того, Лідія Коць-Григорчук проаналізувала часовий зв’язок між особливостями зображення і способами накреслювання літер, визначила специфіку українського типу в’язі. Результатом довголітньої сумлінної пошукової праці стало видання монографії «Дипінті українських середньовічних ікон» (2011).

Докторську дисертацію «Український діалектний простір при єдиному горизонті дослідження» Лідія Коць-Григорчук успішно захистила у 1996 році, офіційними опонентами роботи були проф. П. Гриценко, проф. С. Бевзен­ко і проф. М. Худаш.

У 2002 році проф. Лідія Коць-Григорчук опублікувала монографію «Лінгвістично-географічне дослідження українського діялектного простору». Царина лінгвогеографії – це сфера найґрунтовніших досліджень Лідії Михайлівни.

Лідія Коць-Григорчук від 1997 року працювала на кафедрі української мови Львівського національного університету імені Івана Франка і одночасно у Львівській Академії мистецтв. Як професор кафедри вона читала для студентів та магістрантів спецкурси з української лінгвогеографії, палеографії та епіграфіки. Окрім того, проф. Л. Коць-Григорчук керувала дисертаційними працями аспірантів. Під її керівництвом написали й успішно захистили роботи: Мирослава Олійник («Фразеологія гуцульських говірок», 2002 р.), Оксана Костів («Динаміка і статика в діалектних просторових конструкціях (на матеріалі другого тому АУМ), 2003 р.), Наталія Багнюк («Середньо­шрифтове четвероєвангеліє: лінгвістич­ний і палеографічний аналіз», 2011 р.), Мирослава Кулієвич («Рукописна збірка віршів Климентія Зіновієва: лінгвістичний та палеографічний аналіз», 2014 р.).

У 2013 році проф. Лідія Коць-Григорчук опублікувала монографію «Рельєф українського мовного простору (континуальні студії)», яка доповнює її наукову концепцію лінгвогеографічного дослідження українського діалектного простору. Важливим є питання про еволюцію української мови в діалектному просторі, про структуру діалектних ареалів, зону вібрацій на українсько-польському мовному пограниччі, про межі української етнічної території – мовну ситуацію на берестейсько-пинському обширі. Проф. Л. Коць-Григорчук проводить розмежування діалектології та лінгвогеографії через опозицію вибірковість/континуальність.

Оксана Костів