Володимир Микитюк виступив на конференції “Integracja w przestrzeni humanistycznej” (Ряшівський університет, 27 квітня)

27 квітня в Ряшівському університеті (Польща) відбулась конференція «Інтеграція в гуманітарному просторі» (“Integracja w przestrzeni humanistycznej”), у роботі якої взяв участь завідувач кафедри української літератури імені Михайла Возняка, к.філ. наук, д.п.н. Володимир Микитюк.Науковець виступив із доповіддю «Учитель-переможець: про проблеми інтеграції у викладанні української літератури» (“Zwycięski nauczyciel: o problemach integracji w nauczaniu literatury ukraińskiej”).

У виступі було проаналізовано реформаційні процеси в освітній системі України за останні п’ять років, а фактично – за десятиріччя, бо ж справжні зміни розпочалися після Революції Гідності, коли євроінтеграційна динаміка стала незворотною. Наголошено та обговорено такі аспекти та особливості викладання шкільного та університетського курсу літератури:
Суспільні, національні, громадянські, а загалом – політичні аспекти – часто мають прямий вплив на дидактику літератури, передовсім через те, що це особливий навчальний предмет у школі, який найбільше надається як для морально-етичного виховання, так і для доктринального впливу.
В українському соціумі уже незворотними є демократичні зміни, зокрема й у сфері освіти, горизонтальні зв’язки й автономізація та децентралізація середньої і вищої освіти.
Проблеми «інтеграції» у механічному «злученні» предметів без якісних змін рівня підготовки шкільних вчителів та методичного і матеріального забезпечення вивчення рідної літератури в українській школі.
Концепція реформування середньої («Нова українська школа») і вищої школи в Україні є аксіоматично потрібною і стратегічно правильною, тому говорити варто про тактичні здобутки й прорахунки, які неминучі, на жаль, на важкому шляху у справді демократичному суспільстві. Очевидно, що подібні проблеми (зокрема і в Польщі) із бюрократією та організацією освітніх реформ є і в Україні, але загальний вектор цивілізаційного руху, за який ми зараз платимо дуже дорого в антиімперській війні, правильний і незмінний.
Хочемо вивчати белетристику як у більшості європейських націй, однак зазначу – тих народів, які не воюють зараз за свою незалежність із «другою» мілітарною потугою світу. Нинішній стан українського суспільства – воєнний, постколоніальний, посттоталітарний, постгеноцидний, постлінгвоцидний, тому особливо важливе викладання української літератури, її місійність. Разом із плеканням демократичних загальнолюдських християнських європейських цінностей для нас важливо національне наповнення освітнього середовища.
На перехідному етапі від тоталітарної до демократичної європейської освіти виникають проблеми, спільні для постколоніальних суспільств, зокрема, нагальною є потреба корекції або й переформатування навчальних програм з української літератури.
На прикладі аналізу праць філософів і педагогів (А. Перес-Реверте, Д. Д’юї, Я. Куронь) актуалізовано думки про взаємозалежність освіти й демократії, адже її наявність передбачає первинність співжиття, взаємний досвід спілкування, морально-етичні засади суспільства. Також стверджено, що саме моральність, персоналізм, ліберально-демократичні цінності і визначили популярність ідей прагматизму та теперішнього неопрагматизму.
Зроблено висновок про те, що міжпредметна інтеграція – це передусім інтеграція міжособистісна довкола демократичних цінностей на патріотичних і громадянських засадах, що має на меті формування цивілізаційних загальнолюдських вартостей разом із виробленими компетентностями та критичністю; що кваліфікація і високий моральний та соціальний статус викладача і науковця є неодмінним фундаментом і першоосновою для реформ у середній і вищій школі.
В Україні ще з другої половини ХІХ-го століття та упродовж ХХ-го література (і її вивчення у школі) мала гіпертрофовано велике значення у громадському житті. Врешті, – як і в Польщі. І сьогодні письменство залишається визначальним джерелом та засобом збереження національної ідентичності. Особливо в умовах реального наступу нинішнього московського войовничого імперіалізму. Тому має бути сформульований національний інтерпретаційний та освітньо-виховний канон, що передбачатиме і нашу історичну та культурну належність до європейського цивілізаційного простору, і реалії колоніального та постколоніального буття, і місійність української літератури.