Серед жанрових різновидів роману чільне місце займає роман історичний. Цей тип творів вирізняється «оживленням» певного історичного періоду. Автори через посередництво художнього слова передають атмосферу минулого, вдаються до зображення як реальних, так і вигаданих постатей, відтворюють культуру та побут доби. В українській літературі сформувалася оригінальна школа історичної романістики. Її засновником можна вважати Пантелеймона Куліша, який своєю «Чорною радою» спробував уперше зазирнути у світ минулого крізь призму складної матерії художнього слова. Взявши за основу документальні свідчення про людей і події 1663 року, письменник зумів рельєфно представити цілу галерею образів українців другої половини ХVІІ століття, максимально колоритно відтворити дух епохи. Кулішів почин гідно продовжили наступники: А. Чайковський, Ю. Опільський, З. Тулуб, С. Черкасенко, Ю. Яновський, Ю. Косач, Ю. Горліс-Горський, У. Самчук, І. Багряний, П. Загребельний, С. Скляренко, Вал. Шевчук, Ю. Мушкетик, Р. Іваничук, Л. Костенко, В. Шкляр та ін. У історичних романах згаданих письменників представлено різні періоди бурхливої української історії: від давніх часів Київської держави до новітніх національно-визвольних змагань ХХ ст. У межах курсу передбачено розгляд знакових історичних романів українських письменників. Окрім насвітлення історичної правди пропонованих творів, їх впливу на формування або ж підсилення «історичної пам’яті» народу, враховано і час, і обставини написання кожного тексту. Увага до останнього критерію вкрай важлива, зважаючи на те, що тривалий період наша література (історична белетристика передусім) перебувала під дамоклевим мечем ідеологічного тиску окупантів. Загалом, історія України у національній романістиці представлена досить повно. Як правило, у поле письменницької уваги потрапляли знакові, переломні моменти історичного буття нації, коли вирішувалася доля народу.