Про виняткову книжку відомого українського літературознавця Михайла Наєнка “Шістдесятники і “Любов моя люба”
Михайло Наєнко – літературознавець, доктор філологічних наук (1988), професор (1991), лауреат Національної премії України імені Т. Г. Шевченка (1997), Міжнародної української премії імені Г. С. Сковороди (1994), літературних премій імені С. Величка, П. Куліша, М. Старицького та ін.
Автор понад 700 публікацій, у т.ч. близько 30 видань монографічного характеру. Серед них – “Краса вірності. У творчому світі Олеся Гончара” (1981), “П’ятиліття українського роману” (1985), “Іван Франко: тяжіння до модернізму” (2006), “Вечірні світанки….” (2015), “Озон зарубіжжя” (2019), “Інтервал” (2020) та ін.
Про книгу. Епоха шістдесятників стала дуже знаковою в літературному процесі України ХХ століття. Формувавшись в умовах казенного методу «соціалістичного реалізму», вона пробувала розширювати його межі і водночас — вириватися з його нормативних приписів. Звідси — суперечливий характер і новаторські виблиски в самій епосі. Письменники різних жанрів намагалися «підхопити» традиції авторів високого модернізму, що ввійшли в історію літератури з означенням «розстріляне відродження» (20–30 рр.), і робити перші кроки в утвердженні стильового напряму — постмодернізму. Вільніше в цьому почувалася література української діаспори (насамперед — поети т. зв. Нью-Йоркської групи), а в материковій Україні письменники змушені були витримувати подвійний спротив своєму типу мислення: з одного боку — ідеологія комуністичного псевдорежиму, а з іншого — соцреалістичні догми. Кожен письменник почувався в цьому «лабіринті» не однаково, що й стало предметом літературознавчого дослідження в цій книжці.
Автор глянув на шістдесятництво з позицій критики як аналітичної роботи, а також — з прив’язкою до своєї пам’яті, оскільки сам був сучасником шістдесятницького руху. У його поле зору потрапили, відтак, ті кілька письменників-шістдесятників, з якими йому вдалося бути «найближчим» сучасником: старші Олесь Гончар, Анатолій Дімаров і Юрій Мушкетик; молодші Іван Драч, Борис Олійник, Микола Вінграновський. Григір Тютюнник, Іван Дзюба, Володимир Підпалий, а також наймолодші Світлана Йовенко, Людмила Скирда, Світлана Жолоб та ін. Потрапили в цю книжку і кілька стислих нарисів про літераторів, з котрими автор був, сказати б, у дотичних стосунках. Через те шістдесятницька епоха в книжці може видатися не повною і тому потребуватиме до себе уваги нових і нових дослідників.
Ми щиро рекомендуємо цю працю всім небайдужим до художнього слова як естетичного задзеркалля українського життя епохи шістдесятництва.
