Відгук Вікторії Мельник про навчання в Tokyo International Language Academy (Японія)

Мене звати Вікторія Мельник, я навчалася на кафедрі сходознавства імені професора Ярослава Дашкевича у Львівському національному університеті імені Івана Франка. Сьогодні хочу поділитися своїм досвідом перебування в країні, мову якої я вивчала як основну в університеті, а саме далекої Японії. Кафедра сходознавства пропонує програми навчання за обміном в японських університетах, але мені випало потрапити сюди за програмою від японської організації Pathways Japan. Наразі я навчаюся в мовній школі в префектурі Токіо в місті Хачіоджі. Тут є багато можливостей для працевлаштування, а також розташована велика кількість університетів та коледжів, тож вранці потік людей на станції величезний. Але так як японські електрички курсують в цей час мало не кожних 5 хвилин, то з добиранням на навчання проблем не виникає. Чому потрібно добиратися електричкою? Бо проживаю я не в самому Хачіоджі, а в містечку під назвою Кунітачі. Це приблизно три станції від Хачіоджі. Від гамірного центру японської столиці це трохи далеко, але не критично, адже швидкісною електричною до відомої станції Шінджюку, наприклад, можна доїхати лише за пів години. Як на мене, проживати в таких трохи віддалених від самого центру містах зручніше, адже тут не має такої метушні і всі потрібні установи розташовані доволі близько одна від одної. Токіо добре для тих, хто не хоче почувати себе білою вороною серед японців. Адже після тривалого закриття кордонів, зумовленого коронавірусом, зараз столиця просто переповнена іноземцями з усіх куточків світу. Та й не тільки столиця, всі великі й популярні міста зараз переживають наплив туристів й іноземних студентів. Але якщо бажаєте відчути себе інклюзивним і побачити справжню, далеку від мегаполісів Японію, то краще обирати маленькі міста в інших префектурах. Однак Токіо ідеально підходить для тих, хто любить активне життя, адже тут безліч чудових музеїв, галерей, розкішних ресторанів та брендових магазинів, величезні парки, оглядові вежі з неймовірними видами на місто, ну і звісно що бурхливе нічне життя, тож познайомитися з молодими японцями можна просто на вулиці, якщо є таке бажання. Мешканці столиці добре сприймають іноземців.

Моя мовна школа називається Tokyo International Language Academy. Оскільки Хачіоджі доволі далеко від центру, біля самих гір, то європейців тут не так багато. В школі єдині не азіати – це я та ще троє українців. Разом з нами в одному класі навчалися представники М’янми, В’єтнаму та Непалу, але знаю, що в інших класах є учні також з Китаю, Філіппін та Індонезії. Можливо, з нового навчального семестру ситуація зміниться, бо багато учнів уже закінчили навчання, і мають приїхати нові. Відсутність європейців у школі сприяє спілкуванню виключно японською. Кожна мовна школа в Японії має свою систему навчання. Власне, в моїй воно трохи менш інтенсивне, порівняно з тим, що було в ЛНУ, оскільки домашнього завдання, наприклад, в нас немає взагалі. Але, на мою думку, це зумовлено тим, що, принаймні, в моїй школі, всі студенти після занять працюють. Багато хто щодня і до самого вечора, тому вчителі не хочуть створювати зайве навантаження для них. Заняття відбуваються щодня, крім вихідних, з 8.50 до 12.20, де два уроки спрямовані на проходження основного підручника, один – на додатковий матеріал, і останній урок – це самостійне опрацювання матеріалів для підготовки до норьоку (іспиту з японської мови). В цілому вчителі намагаються комплексно подати граматичний та лексичний матеріал. Ми робимо завдання на слухання, написання текстів та практику усного мовлення. Навчальні матеріали доволі хороші, оскільки для підготовки до одного тільки норьоку нам видали 5 підручників. Цей іспит тут складають взимку та влітку, і школа реєструє всіх. Якщо скласти успішно, то далі переходиш на новий рівень, а якщо ні, то складаєш повторно. Вчителі привітні, цікавляться життям і культурою країн, звідки приїхали учні. Регулярно організовують різні позакласні заходи, наприклад, приготування і куштування мочі, переодягання в юкати, відвідування храму під час новорічного хатсумоде, милування сакурою і барбекю в парку, похід на Токіо-тавер.

Окремо хочу відзначити роботу на японських байто (підробітках). Особисто я почала працювати наступного місяця після приїду, влаштувавшись офіціанткою в ресторані в місті Тачікава. І це був просто неймовірний досвід для мене. Звісно, мені нереально пощастило з колективом, але я все ж рекомендувала б спробувати японське байто кожному, хто приїздить до Японії. І не якусь роботу на касі, а власне роботу, де ви багато комунікуєте з людьми. Коли я тільки прийшла туди, мені було дуже непросто, бо сприймати живу японську на слух я ще не звикла, але мій начальник мене дуже підтримував і навчив усьому з нуля. Він розказав і показав не тільки весь робочий процес, а й пояснив, які фрази правильно вживати, коли спілкуєшся з клієнтами. З розумінням ставився, коли чогось не розуміла чи робила неправильно, і терпляче пояснював ще раз. Потрохи я все краще розуміла своїх колег та гостей. Начальник у мене був дуже говіркий, тож завдяки йому я практикувала і свою розмовну японську. На щастя, ніхто з колег англійської не знає, тож викручуватися доводилося тільки японською.  Як єдину іноземку в колективі, гості часто розпитують мене звідки я, а коли дізнаються, що з України, то висловлюють свої співчуття з приводу війни і розпитують трохи про саму країну.  Японці дуже підтримують українців зараз, і це надзвичайно приємно. Прибиральниця в будівлі, де знаходиться наш ресторан, постійно пригощає мене якимись японськими смаколиками, а мій начальник якось спеціально для мене приготував на кухні борщ. Варто відзначити, що вийшло в нього чудово, й інші колеги, які потім теж скуштували, дуже хвалили нашу національну страву.  Взагалі, тут в Токіо є ресторан української кухні, власником якого є японець, але готують вони дуже смачно.

Уряд Японії надає українцям зараз величезну підтримку як в юридичній сфері, так і в фінансовій. Тому нема аж такої потреби працювати, хоча зайві кошти дозволяють здійснювати невеличкі подорожі Японією, що також дуже рекомендую робити. Для тих, хто любить волонтерити, можна здійснювати подорожі на волонтерських засадах. Я, наприклад, одного разу їздила в рибне містечко біля океану під назвою Манадзуру з організацією, яка займається освітньою діяльністю для дітей з маленьких міст. Чудовий досвід – це можливість не тільки побачити справжню автентичну Японію, а й поспілкуватися з японськими дітьми та їх батьками. Щодо волонтерства, то зараз в Токіо активно діє організація «Краяни», яка займається не тільки підтримкою українських біженців, а й поширенням української культури серед японців. Нещодавно вона організувала ярмарок, де показували українські народні танці, пісні, національний стрій, готували і продавали борщ, пончики, а також проводили майстер-клас з виготовлення мотанок.

Моя кінцева мета – це знайти роботу на повний робочий день в Японії, тож я зараз займаюся її пошуком на наступний рік. Вже мала досвід проходження відбіркового туру на посаду в косметичній компанії Шісейдо, і зрозуміла, що пошук роботи в Японії – дуже нелегкий процес) Але, якщо не перебирати, то вакансій на ринку праці зараз доволі багато, і щось та й знайти можна.

Ще хочу додати на сам кінець. Мій особистий досвід в Японії наразі був максимально позитивним. Я рекомендую цю країну відвідати і навчатися тут, але, звісно, краще приїздити вже з якимись знаннями японської мови за плечима. Пам’ятайте, що ваш результат завжди залежить від вас самих.

Хочу також висловити подяку і викладачам кафедри за їхню працю. Приїхавши до Японії, зрозуміла, що здобула дуже хороший багаж знань не тільки з мови, а й культури, історії та літератури цієї країни.