Відійшов у вічність видатний український письменник і громадський діяч Роман Іваничук

18.09.2016 | 08:53

17 вересня 2016 року на 87 році життя відійшов у вічність видатний український письменник і громадський діяч Роман Іваничук.

Громадська і письменницька діяльність митця-патріота тісно пов’язана із Львівським національним університетом імені Івана Франка. У 1957 році Роман Іваничук закінчив філологічний факультет Львівського університету. Працював викладачем української мови й літератури на Львівщині. З 1960 року – член Спілки Письменників України. Упродовж 1963–1990 років завідував відділом прози журналу «Дзвін» (до 1990 року – «Жовтень»). Наприкінці 1980-х років Ро­ман Іваничук був у передових лавах борців за відновлення державної незалежності України, став  першим головою відновленого Товариства «Просвіта» у Львові та одним із організаторів Народного Руху України. 1990-1994 року – народний депутат України. Письменник був дійсним членом НТШ (з 2006 року), членом редакційної колегії журналу «Дзвін» та інших періодичних видань.

З 1994 до 2009 року Роман Іваничук працював на посаді професора Кафедри української літератури імені академіка Михайла Возняка філологічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. Професор читав для студентів авторські спец­кур­си «Література і держава», «Український історичний ро­ман», «Актуальні питання сучасної української літератури» (матеріали до цих спецкурсів опубліковано окремими виданнями).

У квітні 2013 року Вчена Рада Львівського національного університету присвоїла Романові Іваничукові звання почесного доктора Львівського університету за вагомий внесок видатного митця в сучасне красне письменство та національну культуру.

Роман Іваничук – автор збірок новел «Прут несе кригу» (1958), «Не рубайте ясенів», «Під склепінням храму» (обидві – 1961), «Тополина заметіль» (1965), «Дім на горі» (1969), «Сиві ночі» (1975), трилогії «Край битого шляху» (1964), повістей «Місто» (1977) і «Сьоме небо» (1985).

У 1968 році письменник опублікував свій перший історичний роман «Мальви», який приніс йому величезний успіх у читачів і шалену партійну критику, бо у творі було вперше поставлено проблему збереження національної самосвідомості. Тоді ж Роман Іваничук написав ще один роман – «Журавлиний крик», який через ідеологічні перепони було опубліковано майже через двадцять років.

Відтоді письменник звернувся до історичної прози. Вийшли його романи «Черлене вино» (1977), «Манускрипт з вулиці Руської» (1979), «Вода з каменю» (1982), «Четвертий вимір» (1984), «Шрами на скалі» (1987), які принесли Іваничукові заслужене визнання. Історичній прозі письменника притаманні гостросюжетність, оригінальність стильових прийомів, поєднання елементів художньої фантастики, коріння якої слід шукати в національному фольклорі, з правдивістю та історичною достовірністю. Ці твори вражають значними масштабами охоплення історичних подій, глибоким проникненням у морально-етичну проблематику минулих епох і сучасності.

У 1990-х роках письменник збагатив українську літературу новими романними творами «Бо війна – війною…» (1991), «Орда» (1992), «Смерть Юди» (1997), «Ренегат» та «Євангеліє від Томи», написав збірку есе «Чистий метал людського слова» (1991) та мемуарні книжки «Благослови, душе моя, Господа…» (1993), «Дороги вольні і невольні» (1999). У томиках спогадів Роман Іваничук щиро розповідав про своє життя і творчість, ділився роздумами про події літературної та суспільної історії.

За останні два десятиліття з-під пера невтомного митця з’явилися нові романи й повісті «Саксаул у пісках» (2002), «Через перевал» (2004), «І земля, і зело, і пісня», «Злодії і апостоли» (2005), «Вогненні стовпи» (2006), «Країна ірредента» (2008), «Хресна площа» (2011), «Торговиця» (2012), книжки спогадів і медитацій «Нещоденний щоденник» (2004), «Моя кунсткамера» (2009).

Роман Іваничук – лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка (1985) за романи «Вода з каменю» та «Четвертий вимір», Літературної премії імені Андрія Головка (1979) за роман «Манускрипт з вулиці Руської», Премії імені Івана Мазепи (1999) за книгу «Орда» і «пропаганду історії українського народу», Премії імені Богдана Лепкого (2002) за книгу-дилогію «Сполохи над пустирем». Творчість письменника також було відзначено літературною премією Міжнародної фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів (2003).

3 грудня 1993 року Указом Президента України Романові Іваничуку було присвоєно почесне звання «Заслужений працівник культури України» за значний особливий внесок у розвиток української науки і культури, активну громадську і просвітницьку роботу, а 16 січня 2009 року за самовіддане служіння Україні, значний особистий внесок у духовне відродження української держави, плідну літературну і громадську діяльність письменнику присвоєно звання Героя України з врученням ордена Держави.

Творчість видатного митця, громадянина, педагога стала візитною карткою сучасної української літератури у світі. Романи й повісті Романа Іваничука перекладено російською, білоруською, литовською, грузинською, вірменською, таджицькою, болгарською, польською, чеською, словацькою, угорською, румунською, німецькою, французькою, англійською мовами.

Поєднана в єдиний цикл величними подіями і героями, спільними символами та ідеями, романістика Романа Іваничука постає перед сучасним читачем цілісною хвилюючою розповіддю про рідну історію, про любов до своєї країни та про сенс людського існування.

Колектив філологічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка глибоко сумує з приводу тяжкої втрати.

Вічна Вам пам’ять, Майстре.