Опис курсу

Чільне місце у стильовій системі літературної мови займають наукові тексти Івана Франка, якими письменник суттєво розширив її функціональні межі у другій половині ХІХ ст. і заклав основи для вироблення українського наукового мовлення. Неодноразово торкаючись різних мовних проблем у наукових розвідках, Іван Франко прагнув їх розв’язати як теоретично, так і своєю мовотворчістю. Роль письменника в розбудові наукового стилю української мови полягає в унормуванні, витворенні та використанні наукової термінології, а також в удосконаленні синтаксичної системи української мови, зокрема структурної організації простого, а особливо складного речення як основного виразника складних значеннєвих відношень між компонентами, що підпорядковано логічності викладу матеріалу. Саме структурно-семантичний аналіз речення, його змістових відношень та синтаксичних засобів між предикативними частинами як елементарних, так і неелементарних конструкцій уможливлює визначення ролі Івана Франка у витворенні й удосконаленні синтаксису наукового стилю української мови.
Мета дисципліни – проаналізувати структурно-семантичні особливості простих і складних речень, які функціонують у наукових текстах І. Франка, з’ясувати роль І. Франка в розбудові й удосконаленні синтаксичної організації наукових текстів, у виробленні синтаксичних норм української мови.
Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
1) виявити прості та складні речення в наукових текстах письменника, простежити особливості їх функціонування;
2) окреслити реєстр і виявити динаміку сполучних засобів між предикативними частинами складних синтаксичних структур;
3) простежити частотність вживання елементарних і неелементарних структур у Франковому науковому мовленні.