Навчання > Старослов’янська мова

Старослов’янська мова

Тип: Нормативний

Кафедра: слов’янської філології імені професора іларіона свєнціцького

Навчальний план

СеместрКредитиЗвітність
12Залік
22Іспит

Лекції

СеместрК-сть годинЛекторГрупа(и)
116ФЛсрб-11, ФЛп-11, ФЛчес-11, ФЛслц-11
216ФЛблг-11, ФЛп-11, ФЛчес-11, ФЛхрв-11

Практичні

СеместрК-сть годинГрупаВикладач(і)
116ФЛслц-11доцент ХОРОЗ Наталія
ФЛп-11доцент ХОРОЗ Наталія
ФЛсрб-11доцент ХОРОЗ Наталія
ФЛчес-11доцент ХОРОЗ Наталія
216ФЛблг-11
ФЛп-11
ФЛхрв-21
ФЛчес-11

Опис курсу

Курс старослов’янської мови – це лінгвістичний вступ до вивчення історії окремих слов’янських мов, який за своїм змістом органічно поєднує два тісно пов’язані між собою блоки: власне старослов’янська мова як система мови середньовічної слов’янської писемності та історія праслов’янської мови як мови-предка всіх сучасних слов’янських мов. Тому програма цієї навчальної дисципліни передбачає не лише детальну характеристику фонетико-граматичної системи старослов’янської літературної мови, але й з’ясування передумов появи старослов’янської писемності, а також послідовне відновлення історичних змін звуків та словоформ, що належать до праслов’янського періоду.

Курс старослов’янської мови як жодна з навчальних дисциплін історико-лінгвістичного циклу має важливе значення для формування загального мовознавчого світогляду майбутніх філологів. Старослов’янська мова своєю фонетико-граматичною системою дуже близька до праслов’янської мови пізнього періоду. Тому, вивчаючи звукову систему та систему словозміни старослов’янської мови, студенти пізнають основні мовні закони, що визначали розвиток праслов’янської мови, окремих слов’янських мов. Факти старослов’янської та праслов’янської мови розглядаються у зіставленні з відповідними фактами української та інших слов’янських мов, з неслов’янськими індоєвропейськими мовами, що забезпечує усвідомлення студентами-славістами історико-типологічних рис слов’янських мов. Таким чином готується надійний ґрунт для вивчення історичної граматики кожної окремої слов’янської мови.

У результаті вивчення даного курсу студент повинен

знати:

– історію виникнення першого впорядкованого слов’янського письма;

– особливості фонетичної системи старослов’янської мови та історію її формування;

вміти:

– читати та перекладати українською мовою старослов’янські кириличні тексти;

– давати історико-лінгвістичний коментар до явищ старослов’янської фонетики;

– відновлювати історичні зміни звуків, що належать до праслов’янського періоду;

– використовувати українську мову як державну в усіх сферах суспільного життя, зокрема у професійному спілкуванні;

– ефективно працювати з інформацією: добирати необхідну інформацію з різних джерел, зокрема з фахової літератури та електронних баз, критично аналізувати й інтерпретувати її, впорядковувати, класифікувати й систематизувати;

– організовувати процес свого навчання й самоосвіти;

– аналізувати мовні одиниці, визначати їхню взаємодію та характеризувати мовні явища і процеси, що їх зумовлюють;

– застосовувати філологічні знання для розв’язання професійних завдань;

– окреслювати основні проблеми дисциплін, що визначають конкретну філологічну галузь, пояснювати їх взаємозв’язок у цілісній системі знань.

Рекомендована література

Базова література

  1. Беседина-Невзорова В. П. Старославянский язык. – Харьков, 1962.
  2. Вайан А. Руководство по старославянскому языку. – М., 1952.
  3. Ван-Вейк Н. История старославянского языкуа. – М., 1957.
  4. Горшков А.И. Старославянский язык. – М., 1963.
  5. Ёлкина Н. М. Старославянский язык. – М., 1960.
  6. Иванова Т. А. Старославянский язык. – М., 1977.
  7. Кривчик В. Ф., Можейко Н.С. Старославянский язык. – Минск, 1970.
  8. Леута О. І. Старослов’янська мова. – К., 2001.
  9. Майборода А. В. Старослов’янська мова. – К., 1975.
  10. Матвеева-Исаева Л. В. Лекции по старославянскому языку. – Ленинград, 1958.
  11. Моренець В. В. Старослов’янська мова: Історична фонетика. – К., 1973.
  12. Станівський М. Ф. Старослов’янська мова. – Львів, 1964.
  13. Огієнко І. Історія церковно-слов’янської мови: Короткий науково-популярний нарис. – Варшава: Друк. Синодальна, 1931.
  14. Огієнко І. Історія церковно-слов’янської мови. Повстання церковно-слов’янської мови. Костянтин і Мефодій. Їх життя і діяльність. – Варшава, 1926. – Т.1.
  15. Огієнко І. Історія церковно-слов’янської мови. Фонетика церковно-слов’янської мови… – Варшава, 1927. – Т.3.
  16. Огієнко І. Історія церковно-слов’янської мови: Пам’ятки старослов’янської мови Х-ХІ віків. – Варшава, 1929. – Т.5. (Студії до української граматики: Видають Ів. Огієнко та Р. Смаль-Стоцький; Кн.5).
  17. Селищев А. М. Старославянский язык. – М., 1951. – Ч. 1, 2.
  18. Станівський М. Ф. Старослов’янська мова. –К., 1983.
  19. Хабургаев Г. А. Старославянский язык. – М., 1974.
  20. Хабургаев Г. А. Старославянский язык. – М., 1986.

Допоміжна

  1. Бернштейн С. Б. Константин-философ и Мефодий. – М., 1984.
  2. Бернштейн С. Б. Очерк сравнительной грамматики славянских языков. – М., 1961.
  3. Бернштейн С. Б. Очерк сравнительной грамматики славянских языков. Чередования. Именные основы. – М., 1974.
  4. Бирнбаум Х. Праславянский язык: достижения и проблемы его реконструкции. – М., 1987.
  5. Бойчук М. К. Старослов’янська мова. Числівник. – К., 1952.
  6. Бойчук М. К. Старослов’янська мова. Невідмінювані частини мови. – К., 1952.
  7. Бородич В. В. Видовые отношения старославянского глагола. – М., 1952.
  8. Бунина И. К. Система времен старославянского глагола. – М., 1959.
  9. Бошкович Р. Основы сравнительной грамматики славянских языков. – М., 1984.
  10. Булаховський Л. А. Вступ до порівняльної граматики слов’янських мов: Фонетика праслов’янської мови. – Харків, 1927.
  11. Вступ до порівняльно-історичного вивчення слов’янських мов / за ред. О. С. Мельничука. – К., 1966.
  12. Гадолина М. А. История форм личных и возвратных местоимений в славянских языках. – М., 1963.
  13. Георгиев Е. Славянская письменность до Кирилла и Мефодия. – София, 1952.
  14. Истрин В. А. Возникновение и развитие письма. – М., 1965.
  15. Истрин В. А. 1100 лет славянской азбуки. – М., 1963.
  16. Караславов С. Х. Солунські брати. – К., 1988.
  17. Кондрашов Н. А. Славянские языки. – М., 1962.
  18. Кузнецов П. С. Очерки по морфологии праславянского языка. – М., 1961.
  19. Кузнецов П. С. Развитие индоевропейского склонения в общеславянском языке. – М., 1958.
  20. Мейе А. Общеславянский язык. – М., 1951.
  21. Нахтигал Р. Славянские языки. – М., 1963.
  22. Питання походження і розвитку слов’янської писемності. – К., 1963.
  23. Півторак Г. Українці: звідки ми і наша мова. – К., 1993.
  24. Селищев А. М. Введение в сравнительную грамматику славянских языков. Вып.1. – Казань, 1914.
  25. Сказание о начале славянской письменности. – М., 1981.
  26. Толстой Н. И. Значение кратких и полных прилагательных в старославянском языке // Вопр. славянск. языкозн. – М., 1957. – Вып. 2.
  27. Цейтлин Р. М. Лексика старославянского языка. – М., 1977.

Хрестоматії

  1. Стеценко А. Н. Хрестоматия по старославянскому языку. – М., 1984.

Словники

  1. Белей Л., Белей О. Старослов’янсько-український словник. – Львів, 2001.
  2. Етимологічний словник української мови: В 7 т. – К., 1982-1989.
  3. Словарь древнерусского языка (ХІ-ХІУ вв.): В 10 т. – М., 1988-1991.
  4. Словарь русского языка ХІ-ХУІІ вв. – М., 1975-1991.
  5. Старославянский словарь (по рукописям Х-ХІ веков) Под ред. Р. М. Цейтлин, Р. Вечерки и Э. Благовой. 2-е изд. – М., 1999.
  6. Словник староукраїнської мови ХІУ-ХУ ст.: В 2 т. – К., 1977-1978.
  7. Máchek V. Etymologický slovník jazyka českého a slovenského. – Praha, 1957.
  8. Slovník jazyka staroslověnského. – Lexicon linguae palaeoslovenicae. (I. Praha 1966, LXXXIV + 853 s.; II. 1973, 638 s.; III. 1982, 671 s.; IV. 1997, 1046 s.). Sešity č. 1–45 Academia, č. 46–52 Euroslavica.

Робоча програма

Завантажити робочу програму

Силабус:

Завантажити силабус