Діалектологічна практика

Тип: Нормативний

Кафедра: української мови імені професора івана ковалика

Навчальний план

СеместрКредитиЗвітність
44.5Диференційований залік

Практичні

СеместрК-сть годинГрупаВикладач(і)
4ФЛу-21ВИСОЦЬКА Марія, доцент СОКІЛ-КЛЕПАР Наталія
ФЛу-22доцент КУПЧИНСЬКА Зоряна, доцент ГЛІБЧУК Наталія
ФЛу-23доцент КОСТІВ Оксана, БОРІЙЧУК Лідія
ФЛу-24доцент ТИМОШИК Галина, БОРІЙЧУК Лідія
ФЛо-21МОСУР Оксана, доцент ТРУШ Олена
ФЛо-22ВИСОЦЬКА Тетяна, СУС Ірина
ФЛт-21доцент ГЛІБЧУК Наталія, БУТКОВСЬКА Оксана
ФЛі-21доцент ПІЛЕЦЬКИЙ Володимир

Опис курсу

Курс української діалектології відіграє особливу роль у підготовці спеціаліста-словесника, оскільки під час його вивчення значно розширюються знання про різні форми існування мови – діалектну і літературну. Його мета –  дати студентові глибокі теоретичні знання про структуру діалектної мови, її територіальну диференціацію, сформувати навики практичного аналізу діалектних явищ.

Завершує цей курс діалектологічна практика,  розрахована на 135 год.  Під час її проведення студенти повинні поглибити свої  знання з української діалектології, ознайомитися з конкретними говорами і говірками української мови, зясувати їхні фонетичні, морфологічні, синтаксичні та лексичні особливості.

Діалектологічна практика дає студентам перші навики роботи в польових умовах, прищеплює їм знання та вміння, потрібні для майбутньої педагогічної та наукової діяльності.

Записи діалектного мовлення є свіжим і в багатьох випадках надійним джерелом для вивчення української діалектології, історії української мови.

Ілюстрацією діалектного мовлення лекційних і практичних занять є діалектні записи студентів, які  репрезентовано на youtube-каналі Лабораторії діалектологічних та ономастичних студій катедри української мови імені проф. Івана Ковалика Львівського національного університету ім. І. Франка.

Діалектні записи зроблено у процесі проведення діалектологічної практики.

 

Мета і завдання практики

Мета практики – закріпити знання  із української діалектології, зібрати діалектні матеріали за пропонованим питальником. Це дасть змогу увести в науковий обіг новий фактичний матеріал, суттєво сприятиме поглибленню лексикологічних, семасіологічних, етимологічних та інших досліджень української мови.

Унаслідок проведення практики студенти повинні:

знати, до якого діалекту в загальній системі (класифікації) говорів української мови належить говірка визначеного населеного пункту, детально ознайомитися з фонетичними, морфологічними, синтаксичними, лексичними особливостями конкретної говірки;

вміти застосовувати на практиці методи збирання діалектних матеріалів, виявляти характерні особливості говірки, записувати діалектні матеріали, користуючись  фонетичною транскрипцією, добирати інформаторів;

набути навичок аналізу діалектних явищ.

У кінці практики студенти повинні написати звіт філологічного та історико-краєзнавчого змісту, присвячений районові та населеним пунктам, у яких збирали діалектні матеріали. Характеристику конкретної говірки доцільно виконати за таким планом:

  • назвати, до якого наріччя та говору належить конкретна говірка;
  • відобразити географічне розташування села, його віддаленість від районного центру, місце населеного пункту на діалектологічній карті;
  • описати історію села, походження його назви, кількість жителів;
  • зібрати мікротопоніми села  за поданим нижче питальником;
  • виявити фонетичні, морфологічні, синтаксичні особливості говірки;
  • зібрати лексику говірки за поданим нижче питальником;
  • записати на аудіокасету зразки діалектних текстів і відтворити їх фонетичною транскрипцією;
  • навести дані про інформаторів (прізвище, ім|я, по батькові, рік народження, місце народження, освіта, фах).

Зміст практики

Загальне ознайомлення з обстежуваною говіркою

Під час підготовки до практики її учасники повинні ознайомитися з історією регіону, в якому розташований визначений для обстеження населений пункт, вказати, до якого говору він належить.

Студенти, прибувши на місце, повинні детально ознайомитися з фонетичною та граматичною системою говірки. Для цього їм потрібно уважно прислухатися до мовлення місцевих людей, виявляти характерні особливості говірки, визначати регулярність цих рис, якою мірою вони притаманні мовцям різних вікових груп. Значну допомогу у швидшому ознайомленні із загальною мовною ситуацією на селі можна одержати від учителів-словесників місцевої школи.

Добір інформаторів

Дуже важливим є добір інформаторів. Ними повинні бути   типові носії говірки обраного для обстеження населеного пункту, які довго не перебували поза своїм говірковим оточенням, не працювали тривалий час в інших селах або містах, люди з добрим слухом, без мовних вад, розвиненим мовним чуттям, які були б у змозі розповісти, чим говірка їхнього села відрізняється від говірок сусідніх сіл, що її споріднює і з якими саме селами, що в цій говірці вже зникає, і які саме явища зявилися порівняно недавно. Оповідач повинен також бути знавцем матеріальної і духовної культури своєї місцевості. Не лише сам інформатор, а також його батьки повинні бути уродженцями цього села.  Студенти повинні збирати діалектні матеріали за спеціально розробленим питальником. Для забезпечення повноти, правильності відповідей на всі питання доцільно обрати декількох оповідачів.

Зібрані матеріали  повинні відображати динаміку мовних змін у системі говірки, тому необхідно добирати інформаторів із різних вікових груп.

Опитування

Перед заповненням питальника студентові-практикантові треба у доступній формі детально розповісти своїм інформаторам про значення для науки діалектологічних досліджень, пояснити, що народна мова зазнає змін, спричинених багатьма факторами.

Збирання лексики народних говорів  повязане зі значними труднощами, що зумовлено передусім надто широким колом понять народної матеріальної та духовної культури, у чому записувач повинен сам добре орієнтуватися, щоб грамотно поставити інформаторові питання й одержати на нього правильну відповідь. Для забезпечення більшої достовірності відповідей важлива співпраця двох збирачів, один з яких веде бесіду, а інший записує матеріал. Перевагу також треба надавати опитуванню в присутності кількох ( трьох – пяти) інформаторів. Це давало б змогу усувати складності, непорозуміння, сумніви тощо й одержувати повнішу і достовірнішу інформацію.

Дуже важливо, щоб студенти були уважними до синонімічного багатства діалектної мови. Особливо це необхідно в таких випадках: а) коли в сусідніх селах  уживають інші назви; б) коли оповідачі повідомляють лише літературну назву; в) коли записи  проводять у зонах перехідних говірок.

У випадку, коли оповідачі не можуть дати відповіді або вона видається не зовсім переконливою, треба за допомогою додаткових питань зясувати справжню ситуацію в обстежуваній говірці (відповіді нема, бо нема поняття; немає родової (загальної) назви, а вживають лише видові найменування; поняття нема, але назва відома з сусідніх говірок чи літературної мови тощо).

Усі сумнівні відповіді та моменти, коли від основних оповідачів не вдалося одержати переконливих відповідей або коли ці оповідачі щось пояснювали невпевнено, треба уточнити у кількох інших місцевих жителів чи вчителів-словесників.

Записування діалектних матеріалів

Перед початком записування збирачі діалектного матеріалу, ознайомлюючись з особливостями говірки, повинні визначити, чи немає мовних відмінностей в окремих частинах населеного пункту, чи є відмінності, зумовлені віком та іншими чинниками. Водночас студенти повинні записати і такі матеріали, що стосуються населення цього пункту, національного складу, зясувати, як відбувалося його заселення (чи дозаселення), історичні відомості про нього (з різних переказів, документів), зафіксувати колишні назви села, зміни цих назв, колишній і сучасний адміністративний поділ. Обовязково треба зазначити віддаленість населеного пункту від найближчого міста.

Усе записане треба паспортизувати.

Записувач діалектного матеріалу весь час повинен дбати, щоб зібрати найтиповіше для місцевої говірки. Отже, він не повинен вдаватись до підказування (безпосереднього чи навідного) певних форм чи слів. Відповідальність студента-філолога під час збирання говіркового матеріалу надзвичайно велика. Хоча діалектні матеріали можуть бути перевірені чи проконтрольовані сторонньою особою в тому самому населеному пункті, де відбувається запис, проте в разі повторного запису, навіть від тієї самої особи, можливі відхилення. Отже, записувач повинен бути дуже обережним і точним.

Відповіді інформаторів студент повинен послідовно записувати фонетичною транскрипцією з обовязковим збереженням нумерації питань у питальнику. Не можна залишати питань без відповідей. Коли в обстежуваній говірці нема назви (відповіді), оскільки нема реалії чи поняття, про яке йдеться у певному питанні, про це так і треба зазначити.  Варто під час відповідей, особливо коли йдеться про якісь специфічні чи рідковживані назви, реліктові слова, подавати записаний транскрипцією контекст (речення), який би відображав вживання цих слів.

При назвах-відповідях, які самі по собі однозначно не відтворюють  граматичний рід (типу путь, жолудь) чи  якусь іншу граматичну ознаку, треба наводити відомості й про відповідну його граматичну характеристику. Необхідно намагатися фіксувати детальні відомості про стилістично марковані слова-відповіді (згрубіле, зневажливе, лайливе, пестливе, сороміцьке тощо).

Усі відповіді на питання,  додаткову інформацію, зауваження оповідачів студенти повинні фіксувати чітко, виразно і розбірливо. Крім цього, необхідно подати аудіозапис зібраних матеріалів, а також відтворити їх у звіті фонетичною транскрипцією.  Звукозапис має ряд переваг, бо графічно відтворити всі особливості діалектного мовлення неможливо. Як слушно зауважує П. Гриценко, “звучання мови може передати тільки саме звучання, а найдосконаліша транскрипція відтворює лише образ звучання” (Говірки Чорнобильської зони: Тексти / Упорядн.: П. Гриценко та ін. – Київ, 1996. С. 7).

Рекомендована література

Основна:

  1. Бевзенко С.П. Українська діалектологія. Київ, 1986.
  2. Дзендзелівський Й.О. Конспект лекцій з курсу “Українська діалектологія”. Ужгород, 1965.
  3. Жилко Ф.Т. Нариси з діалектології української мови. Київ, 1966.
  4. Матвіяс І.Г. Українська мова і її говори. Київ, 1990.

Додаткова:

  1. Ганцов В.С. Діалектологічна класифікація українських говорів. Київ, 1923.
  2. Герман К.Ф. Українські говірки Північної Буковини в історичному та лінгвогеографічному аспекті. Фонетика, фонологія. Чернівці: Вид-во Чернівецького державного університету, 1995.
  3. Герман К. Атлас українських говірок Північної Буковини. Т. І. Чернівці: Видавнича спілка “Час”, 1995. Т. ІІ. 1998.
  4. Дзендзелівський Й. Лінгвістичний атлас українських народних говорів Закарпатської області УРСР (Лексика). Ч. І-ІІ. Ужгород: Вид-во НТШ у Львові, друк. вид-во „Закарпаття”. 1958; Ч. ІV. 1993.
  5. Залеський А.М. Вокалізм південно-західних говорів української мови. Київ, 1973.
  6. Зілинський І. Проба упорядкування українських говорів // Записки НТШ. Львів, 1914. Т. 117-118.
  7. Зілинський І. Карта українських говорів з поясненнями // Праці Українського Наукового Інституту. – Серія Філологічна. – Кн. 3. – Т. XIV. – Варшава, 1933.
  8. Коць-Григорчук Л. Лінгвістично-географічне дослідження українського діялектного простору. Нью-Йорк–Львів, 2002.
  9. Лисенко П.С. Словник поліських говорів. Київ, 1974.
  10. Мартинова Г. Лінгвістична географія Правобережної Черкащини. Черкаси: Відлуння, 2000
  11. Матеріали до словника буковинських говірок: Томи 1-6. Чернівці, 1971-1979.
  12. Михальчук К.П. Наречия, поднаречия и говоры южной России в связи с наречиями Галичины // Трруды этнографическо-статистической экспедиции в Юго-Западный край. Санкт-Петербург, 1877. Т. 7. Вип. 2. С. 453-512.
  13. Назарова Т.В. Лінгвістичний атлас нижньої Прип’яті. Киъв, 1985.
  14. Національний атлас – то гордість нації // Дивослово. 2002. № 12. С. 14-19.
  15. Никончук В.В. Лексичний атлас Правобережного Полісся. Київ-Житомир, 1994.
  16. Німчук В.В. До походження українських діалектів // Наука і культура. Киъв, 1993. С. 128-152.
  17. Онишкевич М.Й. Словник бойківських говірок: У 2-х томах. Киъв, 1984.
  18. Українська мова. Енциклопедія. Киъв,  2000.
  19. Шило Г.Ф. Південо-західні говори УРСР на північ від Дністра. Львів, 1957.

Діалектні словники:

  1. Верхратський І. Знадоби до словаря южноруського. Львів, 1877.
  2. Верхратський І. Початки до уложення номенклатури і термінології природописної, народної. Вип. 1-6. Львів, 1864–1879.
  3. Верхратський І. Нові знадоби номенклатури і термінології природописної, народної, збирані між людом. Львів, 1908.
  4. Москаленко А. А. Словник діалектизмів українських говірок Одеської області. О., 1958.
  5. Ващенко В. С. Словник полтавських говорів. Вип. 1. Xарків, 1960.
  6. Онишкевич М. Словник бойківських говірок. Ч. 1–2. Київ, 1984.
  7. Лисенко П. С. Словник поліських говорів. Київ, 1974.
  8. Матеріали до словника буковинських говірок. Вип. 1–6. Чернівці, 1971–1979.
  9. Мельничук О.С. Словник специфічної лексики говірки села Писарівки Колимського району Одеської області. ЛБ, 1952, Вип. 2, та ін.).
  10. Никончук М. В. Сільськогосподарська лексика правобережного Полісся. Київ, 1985.
  11. Куриленко В. М. Лексика тваринництва поліських говорів. Суми, 1991.
  12. Вархол Н., Івченко А. Фразеологічний словник лемківських говірок Східної Словаччини. Пряшів, 1990.
  13. Ужченко В. Д. Матеріали до фразеологічного словника східнослобожанських і степових говірок Донбасу. Луганськ, 1993,
  14. Чабаненко В. Словник говірок Нижньої Наддніпрянщини. Томи 1–4. Запоріжжя, 1992.

Матеріали

 

Діалектологічна практика (наказ, заочне відділення)

Презентація “Діалектологічна практика”: основні вимоги щодо проходження, оформлення матеріалів практики.

 

 

 

Робоча програма

Завантажити робочу програму

Силабус:

Завантажити силабус