Історія кафедри
Історія заснування Кафедри української фольклористики імені академіка Філарета Колесси у Львівському університеті безпосередньо пов’язана з загальною історією української науки, самого Університету та україністики в ньому за часів окупації Галичини Австро-Угорщиною (до 1918 року), Польщею (до 1939 року) та Радянським Союзом (у 1939–1941, 1944–1991 роках). Особливість функціонування фольклористики в Університеті в ті часи була зумовлена тим, що фольклор – найуніверсальніша національна духовна скарбниця, – як і мова, національна література та історія, заважав окупаційним режимам здійснювати політику денаціоналізації та асиміляції українців. Від цих же обставин значною мірою залежала й доля української науки про народну словесність – фольклористики, яка до початку XX століття розвивалася в одному комплексі таких наук, як літературознавство, історія, етнографія та етнологія. Від часу заснування Львівського університету аж до кінця XIX століття навчальні предмети українського народознавства через дискримінацію українців здобували собі місце в структурі Університету тільки епізодично і ситуативно, як у так званому “Studium Ruthenum” (1787–1809) чи кафедрі руської словесності (1849–1864), яку очолював професор Яків Головацький, а пізніше Омелян Огоновський.
Нова хвиля національного руху українців наприкінці XIX століття допомогла здобути перші українознавчі кафедри в Університеті – української історії (1894 р.) та української літератури (1900 р.). До того ж у XIX столітті у вищих школах європейських країн, навіть вільних від національного гніту, фольклористика ще не мала статусу окремої навчальної дисципліни. Тому перші публікації українського фольклору та наукові розвідки про нього в Галичині першої половини XIX століття науковці Львівського університету, його вихованці – Йоганес Мавс, Карл Ґюнтер, Бальтазар Гакет, Іван Могильницький, Михайло Верещинський, Денис Зубрицький, Вацлав Залєський, Ян Гануш та інші, здійснювали поза стінами Університету переважно у виданнях німецькою та польською мовами.
Досвітньою зорею національного пробудження українців Галичини став альманах “Русалка Дністровая” (1837), що його видав гурт студентів Львівської Духовної Семінарії та Університету на чолі з Маркіяном Шашкевичем (так звана “Руська трійця”). Реформування у 1892 році Наукового Товариства імені Шевченка у Львові та заснування 1894 року у Львівському університеті Кафедри української історії, яку очолив Михайло Грушевський, створило реальні умови для відкриття в Університеті загальноукраїнського центру українознавчих і фольклористичних досліджень. На той час у Львові сформувалася плеяда таких викладачів і вихованців Львівського університету, як Михайло Грушевський, Іван Франко, Олександр Колесса, Володимир Гнатюк, Кирило Студинський, Філарет Колесса, Іларіон Свєнціцький та інші, які своїми науковими працями в галузі фольклористики й етнографії здобули визнання в усьому слов’янському науковому світі та в багатьох європейських академічних інституціях.
Значною подією у розвитку фольклористики стало відкриття у Львівському університеті Кафедри етнології (1910), на якій працювали Станіслав Цішевський, Адам Фішер та інші відомі етнологи.
Проте через дискримінаційну, шовіністичну політику панівних кіл окупаційних режимів у XX столітті ні перед Першою світовою війною, ні у міжвоєнний період відкрити відповідну українознавчу кафедру в Університеті легальним способом не було дозволено, як і не дозволялося навчання українською мовою, хоч за нього активно боролися українські студенти і професура.
З приєднанням Західної України до УРСР у 1939 році Львівський університет було структурно реорганізовано відповідно до завдань і планів радянського режиму. Після того, як на Східній Україні було майже поголовно знищено наукові українознавчі кадри (істориків, етнографів, фольклористів, літературознавців, мовознавців), розгромлено відповідні наукові інституції в Академії наук та вищих школах, розгорнуто тотальну радянізацію та русифікацію шкільництва, радянський режим, щоб продемонструвати свою “визвольну місію” на західноукраїнських землях, здійснив “українізацію” Львівського університету, відкривши 1939 року за зразком навчальних планів філологічної освіти в СРСР Кафедру фольклору та етнографії.
Очолив Кафедру патріарх української фольклористики, відомий у слов’янському світі вчений Філарет Колесса. Співробітниками Кафедри тоді були професор Адам Фішер, асистент Ярина Нестюк та старший лаборант Генріх Перльс. Філарет Колеса викладав курс українського фольклору для студентів третього і четвертого курсів української філології, Адам Фішер – етнографію та фольклор народів Європи, зокрема поляків, французів і німців (останній курс лектор читав німецькою мовою). Ці авторитетні вчені свої заняття проводили таким чином, щоб “студентів зацікавити фольклором і етнографією й усамостійнити їх до дослідно-наукової роботи” [1]. У звіті про роботу кафедри за 1939–1940 навчальний рік зазначалося, що “кафедра встановила ближчий контакт з вченими споріднених дисциплін інших університетів Радянського Союзу – саме з Києва, Москви, Ленінграду” [2]. Це робилося з наміром “перетворити кафедру фольклору й етнографії в самостійний відділ, який готував би кадри фольклористів та етнографів для західних областей України” [2]. Такий план кафедри затвердила Наукова рада Університету на своєму засіданні 4 липня 1940 року.
Наукові інтереси перших співробітників Кафедри: академік Філарет Колеса подав до друку праці: “Хмельниччина в українських народних піснях і думах”, “Два типи силабічного вірша у Шевченка”, “Іван Франко й українська народна пісня”, “Народні пісні з українського Закарпаття”, водночас працював над плановою темою “Історія української етнографії”. Професор Адам Фішер звітував про дослідження “Заслуги Оскара Кольберґа в ділянці етнографії”, призбирував матеріали до праці “Рослини в народних віруваннях”. Асистент Ярина Нестюк працювала над темою “Етнографічна бібліографія західних областей України 1919–1939 років”. Старший лаборант Генріх Перльс збирав матеріал до теми “Звірята в народних віруваннях”.
Наприкінці липня 1940 року Кафедра провела фольклорно-етнографічну експедицію на Волинь. Були обстежені землі регіону, що межують з Поліссям. Учасники експедиції побували в таких селах і містечках краю: Мерва, Кутрів, Берестечко, Повча, Збитинь, Замлинь, Любачівка, Замбівка, Кустинь та інших, де зібрали низку цінних матеріалів, які планували опрацювати і згодом опублікувати в наукових записках Університету. Було зібрано також 49 музейних експонатів, у тому числі предмети рільництва, кераміки, інтер’єру, одягу тощо.
При Кафедрі функціонували бібліотека (близько 6000 книг), архів, у якому містилися рукописні матеріали, багата іконографічна збірка і цінні матеріали народної культури Волині, зібрані під час наукової експедиції Кафедри влітку 1940 року, а також музей, який налічував понад 300 рідкісних експонатів матеріальної культури українського народу [3]. Бібліотека, музей і архів використовувалися в науково-дослідницькій і навчально-виховній роботі, адже, як зазначалося у звіті про роботу Кафедри, вони “служитимуть до науково-дослідної та педагогічно-навчальної роботи кафедри. Ясно, що поглядне пояснення при помочі оригінального експонату полегшує й покращує присвоєння студентом знань, які він зараз одержує на лекції” [4].
Однак радянська дійсність не сприяла вільному вияву творчої наукової думки членів Кафедри, у тому числі й її керівника. Марія Білоус, посилаючись на спогади професора Олекси Горбача, опубліковані в “Українському слові” за 1988 рік, зокрема зазначала, “що академік Філарет Колеса боявся тепер говорити про нашу усну словесність так, як іще недавно про неї писав у виданнях «Просвіти», бо уже знав про ті сталінські громи на «українських націоналістів і шкідників» – від Володимира Антоновича, Михайла Драгоманова й Бориса Грінченка, аж до найновіших «покидьків, вислужників капіталізму, фальшивників, викривлювачів і прихвоснів панської Польщі на Західній Україні», видворених з АН УРСР у 30-х роках академіків Степана Смаль-Стоцького, Михайла Возняка, Василя Щурата, серед яких прочитав і своє прізвище” [5].
Зі смертю вченого у 1947 році Кафедру фольклору та етнографії закрили. До 1958 року українські студенти вищих шкіл не тільки не могли навчатися на кафедрах української фольклористики, яких не було у жодному вищому навчальному закладі України, а й не мали навіть навчального підручника з цього предмета. До розпаду радянської імперії не було й кафедр музичної фольклористики у жодній консерваторії та інших мистецьких вузах України, хоч цього домагалася українська громадськість та мистецька інтелігенція.
Сучасність
Заснування у 1990 році Кафедри української фольклористики у Львівському університеті (її перший завідувач – професор Теофіль Комаринець (1927–1991)) стало можливим лише у зв’язку з боротьбою за незалежну Україну. Цими обставинами нині значною мірою зумовлені основні завдання Кафедри як науково-дослідного, науково-педагогічного та науково-методичного центру українського народознавства в структурі такого провідного університету України, як Львівський. Ці завдання в основному такі: вишкіл висококваліфікованих кадрів фольклористів-філологів, народознавців для науково-дослідних інституцій, науково-методичних центрів народної творчості, навчальних закладів усіх рівнів та культурно-освітніх установ; проектування й опрацювання навчально-методичної бази в комплексі мовознавчих, літературознавчих, народознавчих циклів навчальних дисциплін факультету української філології (навчальні плани, програми, підручники, методичні посібники тощо); підготовка науковців-фольклористів (кандидатів, докторів наук) через аспірантуру та різні форми наукового стажування в Україні і за кордоном; організація та координування наукових досліджень в галузі фольклористики за такими головними напрямками: 1) аналіз і синтез емпіричного й історико-теоретичного доробку української фольклористики; 2) поповнення національного фольклорного фонду творами, що постали в період окупаційних режимів, міжвоєнного і повоєнного періоду національно-визвольної боротьби за незалежність і самостійну державність (шляхом експедиційних фронтальних і тематичних регіональних обстежень, організації кореспондентської мережі), а також дослідження процесу фольклоризації цих новотворів; 3) вивчення естетичної природи словесного фольклору, його художньої структури й поетики в контексті різних видів народного та професійного мистецтва.
З 1995 року на філологічному факультеті відкрито спеціальність “фольклористика”, яку на цей час опановують п’ять академічних студентських груп, а спеціалізацію з фольклористики Кафедра провадила з часу свого заснування чи відновлення (з 1990 року).
Викладацький склад
Співробітники й аспіранти Кафедри української фольклористики. 2006 рік.
Сьогодні у складі Кафедри працює 14 викладачів, у тому числі 6 докторів наук, 4 кандидати наук: завідувач, професор Василь ІВАШКІВ, професор Ярослав ГАРАСИМ, професор Ганна СОКІЛ, професор Олена ГІНДА, професор Святослав ПИЛИПЧУК, доцент Андрій ВОВЧАК, доцент Ігор ГУНЧИК, доцент Ірина ДОВГАЛЮК, доцент Лілія ЯРЕМКО, доцент Михайло ЧОРНОПИСКИЙ, асистент Богдана ГЛАДИШ-ОЛЕЙКО, асистент Олена СИРОЇД, асистент Ірина ФЕДУН, асистент Уляна ПАРУБІЙ.
Викладачі Кафедри читають на філологічному та інших факультетах Університету низку нормативних і спеціальних курсів, найважливішими серед яких є “українська усна народнопоетична творчість”, “історія української фольклористики”, “фольклор народів світу”, “міфологія і демонологія”, “методика викладання фольклору в середній школі”, “музичний фольклор”, “текстологія” та інші.
Назавжди в історії Кафедри залишаться світлі постаті першого завідувача Кафедри Теофіля КОМАРИНЦЯ (1927–1991), професора Івана ДЕНИСЮКА (1924–2009), доцента Івана ОСТАПИКА (1951–2007), доцента Оксани ОЛІЙНИК (1975–2016).
Наукова робота
Наукова робота ведеться переважно в таких напрямках, як питання поетики фольклорних творів, історія фольклористики, взаємодія фольклору та літератури, проблеми етномузикології, документування фольклорної традиції (проблеми фіксації, транскрибування й архівування фольклорних творів) тощо.
Конференційна діяльність
Кафедра провела низку наукових конференцій, зокрема республіканські наукові читання “Фольклор у духовному житті українського народу” (1990), міжнародний симпозіум “Станіслав Вінценз: Україна і європейська культура” (1991), всеукраїнські наукові конференції: “Проблеми української фольклористики” (1993), “Роль фольклору в активізації культурно-просвітницької роботи в умовах розбудови незалежної Української держави” (1993), наукові конференції, присвячені 130-річчю з дня народження академіка Філарета Колесси (2001) та 75-річчю з дня народження професора Теофіля Комаринця (2002). Члени Кафедри були співорганізаторами й активними учасниками Міжнародної конференції, присвяченої 150-річчю від дня заснування Кафедри української словесності у Львівському університеті (Львів, 1999), Міжнародного наукового симпозіуму, присвяченого 150-річчю від дня народження Івана Франка (2006), зокрема його фольклористичної секції.
Останні конференції Кафедри: Всеукраїнська науково-практична конференція “Микола Костомаров і Пантелеймон Куліш та актуальні питання української фольклористики” (до 190-ліття від дня народження Миколи Костомарова і 110-ліття від дня смерті Пантелеймона Куліша) (Львів, 20–21 червня 2007 р.); Всеукраїнська науково-практична конференція “Світові виміри української культури” (до 95-річчя від дня народження Григорія Нудьги) (Львів, 30 січня 2008 р.). Восени 2007 року кафедра започаткувала Колессівські читання, присвячені видатному збирачеві, транскриптору й дослідникові усної народної традиції Філаретові Колессі. 9–10 жовтня 2008 року відбулися Другі Колессівські читання, приурочені сторіччю експедиції Філарета Колесси на Наддніпрянську Україну для запису кобзарського та лірницького репертуару влітку 1908 року. 15-17 жовтня 2009 року пройшла Міжнародна наукова конференція, приурочена 70-річчю заснування Кафедри української фольклористики імені Філарета Колесси у Львівському національному університеті імені Івана Франка.
Експедиційна діяльність
Із науково-дослідницькою роботою Кафедри безпосередньо пов’язане проведення щорічних студентських фольклористичних експедицій-практик у різні етнографічні регіони України для збирання, наукового опрацювання та публікації фольклорних матеріалів. Викладачі і студенти Кафедри провели фольклористичні польові дослідження на Бойківщині, Гуцульщині, Поліссі, Волині, Поділлі, Покутті, Опіллі, Слобожанщині та інших регіонах, де записали чимало цінних зразків народнопоетичної творчості. У результаті багаторічних фольклорних експедицій різних поколінь студентів-фольклористів (у тому числі й тих часів, коли Кафедри ще не було) на Кафедрі нагромадилося чимало цінних фольклорно-етнографічних матеріалів, які можуть бути основою системних фольклористично-етнологічних досліджень.
Фольклорний архів
2004 роком датуємо початок цілеспрямованої розбудови Фольклорного архіву Кафедри української фольклористики: запровадження фахового архівування і поступового перетворення зібрання фольклорно-етнографічних польових матеріалів Кафедри у функціональний архів, націлений на забезпечення ефективного доступу до нагромаджених джерельних матеріалів студентсько-викладацькому складу та широким колам народознавців і шанувальників народної творчості. Важливим кроком на цьому шляху стало відкриття у жовтні 2010 року у складі філологічного факультету Лабораторії фольклористичних досліджень – допоміжної інституції Кафедри української фольклористики. Це дало змогу перевести у систематичне професійне русло власне архівну діяльність Кафедри й інтенсифікувати у цьому напрямі підготовку студентів-фольклористів. Співробітники Лабораторії (доцент Андрій Вовчак, магістри Марія Папіш, Оксана Шутка, Соломія Мазур) продовжили структурну реорганізацію Фольклорного архіву Кафедри і налагодили системну працю над наповненням, збереженням і використанням його архівних фондів. Поява Лабораторії дала змогу Кафедрі сформувати повний цикл документування української фольклорної традиції у площинах науково-методологічній (теоретична розробка засад і методик документування, їх практичне застосування в науково-дослідницькій праці) та навчально-педагогічній (навчання студентів основ документування, реальне практикування у науково-дослідницьких документаційних проектах Кафедри). Зараз співробітники Кафедри і Лабораторії спільно працюють над розробленням ефективних методів і принципів документування фольклорно-етнографічного матеріалу, які мають створити методологічну основу для розбудови Фольклорного архіву Кафедри у сучасний аудіовізуальний архіву українського фольклору, що забезпечуватиме систематичне архівування нових надходжень фольклорного експедиційного матеріалу Кафедри, функціонування електронної бази даних архівованих фольклорних матеріалів та електронного каталогу архівних фондів і в недалекому майбутньому відкриє можливості для фахового користування фондами Фольклорного архіву Кафедри.
Підготовка наукових кадрів
На Кафедрі як провідній організації проходять апробацію кандидатські та докторські дисертації з фольклористики. Успішно функціонує аспірантура. Першим із вихованців відновленої Кафедри захистив кандидатську дисертацію Ярослав Гарасим (“Культурно-історична школа в історії української фольклористики”, 1997). 1999 року було утворено спеціалізовану вчену раду із захисту кандидатських дисертацій, у тому числі й зі спеціальності 10.01.07 – “фольклористика”, на засіданнях якої свої дисертації захистили аспіранти та пошукувачі Кафедри Ірина Коваль-Фучило (“Українські похоронні голосіння: генеза і поетика”, 2000), Надія Пастух (“Зооморфні образи в українському фольклорі. Образ зозулі”, 2001), Марта Дах (“Літературне життя народної балади “Ой не ходи, Грицю…”: проблема олітературення сюжету і жанру”, 2001), Андрій Вовчак (“Українська фольклористика у німецькомовних джерелах кінця ХІХ – початку ХХ століття”, 2001), Віра Білик (“Особливості психологізму українських народних пісень”, 2002), Галина Василькевич (“Святоюріївська народнопоетична творчість: проблеми семантики і жанрової специфіки”, 2004), Святослав Пилипчук (“Галицько-руські народні приповідки” Івана Франка: пареміологічний та пареміографічний аспекти, поетика текстів”, 2005), Ольга Соляр (“Українські народні замовляння: питання походження і поетики”, 2005), Оксана Олійник (“Антиномія “свій”/”чужий” у просторі української чарівної казки”, 2007) та інші талановиті науковці.
Кафедра прагне формувати якісний контингент студентів-фольклористів і в цьому напрямі співпрацює з Малою академією наук та з учнівською молоддю шкіл Львівської області через щорічне проведення олімпіад, конкурсів учнівських наукових робіт.
Співпраця
Кафедра активно співпрацює у сфері книгообміну, в наукових конференціях та фольклористичних експедиціях з Інститутом народознавства НАН України (м. Львів), Інститутом українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України (м. Львів), Інститутом літератури імені Тараса Шевченка НАН України (зокрема у підготовці “Шевченківської енциклопедії” в 4-х томах та “Історії української літератури” в 10-ти томах), Кафедрою фольклористики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Полісько-Волинським народознавчим центром (м. Луцьк), Кафедрою української культури та етнографії імені Гуцуляків Університету Альберти (м. Едмонтон, Канада), Волинським державним університетом імені Лесі Українки (м. Луцьк), Львівським обласним науково-методичним центром народної творчості, Проблемною науково-дослідною лабораторією музичної етнології Львівської музичної академії імені Миколи Лисенка, з Кольберґівським товариством (м. Пшисуха, Польща), варшавськими, люблінськими і білостоцькими вченими у вивченні культури Полісся, Відділом україністики Пряшівського університету імені Павела Йозефа Шафарика (Словаччина), Австрійським народнопісенним товариством “Österreichisches Volksliedwerk” тощо.
Кафедра постійно надає науково-методичну допомогу Львівському обласному центру народної творчості й іншим установам в організації і проведенні науково-практичних конференцій та інших заходів культурно-просвітницького плану в районах області та і її межами. Серед них: “Основи нашої духовності. Фольклор та етнографія в роботі Народних Домів” (м. Звенигород Львівської області, 1995), “125-ліття від дня народження Володимира Гнатюка” (Тернопіль, 1996), “На пошану професору Теофілю Комариною” (м. Ланівці Тернопільської області, 1997; м. Кременець Тернопільської області, 2002), “Тарас Шевченко і фольклор” (Львів, 2004) та інші.
Джерела:
[1] Державний архів Львівської області (далі – ДАЛО). – Фонд Р-119. – Опис 3. – Справа 193. – Арк. 5.
[2] ДАЛО. – Фонд Р-119. – Опис 3. – Справа 193. – Арк. 8.
[3] ДАЛО. – Фонд Р-119. – Опис 3. – Справа 48. – Арк. 7.
[4] ДАЛО. – Фонд Р-119. – Опис 3. – Справа 193. – Арк. 7.
[5] Білоус М. До історії філологічного факультету (1939-1941) // Українська філологія: досягнення, перспективи / До 145-річчя заснування кафедри української філології у Львівському університеті. – Львів, 1994. – С. 59.